У нас на подвір’ї є два будинки: один наш, в якому ми з чоловіком живемо, а інший пустий, в якому мав жити наш син. Та Віктор вирішив, що для нього буде краще орендувати житло в місті, ніж жити у своєму будинку в селі.

Син у нас один, тому ми заради нього все життя і старалися. Мій чоловік в свій час в Чехію на заробітки їздив, і за ці гроші ми і собі будинок збудували, і для сина, поряд з нашим, ще один дім звели. Ми сподівалися, що він виросте, одружиться, і буде жити поряд з нами.

Село у нас гарне, приміське, до міста 15 хвилин машиною. Але син категорично не захотів жити в селі. Більше того, він нас з батьком звинувачує, що ми неправильно гроші вклали.

– От навіщо було будувати такий величезний будинок, в якому і так ніхто не живе? Краще б ви мені за ці гроші квартиру в місті купили, – постійно картає нас син.

Зараз нам з чоловіком обом за 60 років. Ми вже на пенсії, займаємося, в основному, сільським господарством. Маємо город, де вирощуємо все необхідне, а із живності – тримаємо курей.

Ми дуже радіємо, коли син з невісткою і внуками до нас приїжджають. Нічого робити ми їх не заставляємо, навпаки, я ще й два дні готуюся до їхнього приїзду, готую їм щось смачненьке, щоб їх частувати.

Виділяємо для них найкращу кімнату, ліжко нове, сніданок на веранді. Все як годиться. В свій будинок Віктор не заходить, і робить це принципово, тому ми його просто зачинили, і навіть не опалюємо.

Але якщо син хоч мовчить, то невістка прямо виказує нам своє невдоволення. В село Марина приїжджати не любить, а за столом постійно лише псує нам настрій, що ми сину нічого не дали, і тепер вони змушені разом з дітьми на орендованих квартирах жити.

– Продайте будинок, і купіть нам квартиру, – прямо каже Марина.

Та вона не розуміє, що нам важко так зробити, адже будинок сина знаходиться поряд з нашим, і якщо ми його продамо, то по нашому подвір’ї ходитимуть чужі люди. А воно нам на старість треба?

Мій чоловік через це дуже засмучується, адже він на заробітках купу років був, своє здоров’я там лишив, будинок для сина збудував, а в підсумку виявилося, що все це неправильно. Я не раз пробувала пояснити невістці, що вона не права, та і Марина, і Віктор залишаються при своїй думці – будинку їм не треба, краще було їм квартиру купити.

В цьому році ми вирішили приїхати до них у гості, бо давно вже не були, а поки у нас ще не почалися городи, то можна і поїхати з дому на кілька днів. Зібралися, сіли в машину, заздалегідь попередивши, що їдемо на кілька днів. Прибули до них о 5-й вечора. Приємно, що стіл уже накритий, посиділи, побалакали. Але знову невістка взялася за своє – продавайте будинок, купуйте нам квартиру. І знову у нас через це настрій зіпсувався.

Далі, начебто, прийшов час спати лягати, але невістка у себе нам не стелить, каже, ми вам зняли готель. Я була ошелешена, адже вони орендують трикімнатну квартиру, в одній кімнаті вони живуть, в іншій діти, а в третій пусто, і ми з чоловіком спокійно б могли там переночувати.

Дали вони нам адресу готелю, але ми в нього не поїхали, вирішили, що нам простіше додому повернутися. Я всю дорогу назад плакала, а чоловік мене заспокоював, мовляв, нічого страшного не відбулося.

А я вважаю, що син з невісткою дуже некрасиво з нами вчинили. Я після нашого візиту перестала толком із сином спілкуватися. Тільки короткі дзвінки у справі та й все.

Пишу, щоб почути ще думки. Чи варто мені спілкуватися з сином невісткою? Чи просто висловити невістці усе, щоб поставити її на місце? Якось син запитав, чи не ображені ми на них. Я ухилилася від прямої відповіді, мовляв, а як вони самі думають? Син нічого не відповів, зам’яли розмову.

Так неприємно, що словами не передати, адже у нас єдиний син, і ми з чоловіком зовсім не так уявляли собі свою старість. Як на мене, продавати будинок, щоб купити квартиру – це не найкраща ідея. Але хотілося б почути і вашу думку.

Джерело