У тихій прохолоді світанку Зіна прокинулась від звуку сокири. Визирнувши крізь фіранку, вона була засліплена сонячним світлом, що відбивалося від засніженого краєвиду.

Внизу її чоловік Віктор рубав дрова, занурившись у роздуми на тлі зимової холоднечі. Закутавшись у халат, Зіна розмірковувала про звичайний день, що починався з приготування сніданку і погляду на слячих дітей.

Їхній шлях до цього моменту розпочався чотири роки тому, коли Віктор оголосив про спадщину квартири свого дядька.

Мріючи про більш просторий будинок, вони вирішили продати його частку за ділянку в межах міста і розпочали складну, але корисну справу – будівництво свого будинку.

Незважаючи на фінансові труднощі, включаючи кредити та відсутність підтримки з боку родини Віктора, вони вперто йшли до мети, яку підтримував скромний внесок матері Зіни та їхня невтомна рішучість.

Коли вони освоїлися у новому житті, тепло їхнього будинку контрастувало з холодною сімейною напруженістю. Мати Віктора, заздривши їхнім успіхам, запропонувала переїхати до неї та перерозподілити свою частку квартири на користь Віктора.

Проте Віктор стійко протистояв маніпуляціям матері, ставлячи на чільне місце їх насилу зароблений спокій, а не недоречні сімейні зобов’язання.

Одного ранку, коли Зіна готувала сніданок, несподіваний візит свекрухи став приводом для бурхливої дискусії про порядок проживання та сімейну вірність.

Відмова Віктора йти на компроміс у питанні недоторканності їхнього будинку призвела до швидкого від’їзду матері, і Зіна залишилася розмірковувати про жертви та перемоги їхнього шляху, дорожчачи будинком, який вони збудували всупереч усім труднощам.

А до як Ви думаєте вони правильно поступили?