Мама хоче для всіх бути гарною, але при цьому не платити власним комфортом. Дуже цікава позиція, особливо якщо вона стосується власних дітей. І це з огляду на те, що до брата мама ставиться більш тепліше.

У нас із братом різниця у чотири роки, брат старший, але з батьківського гнізда нас виставили в один рік. Я тоді тільки школу закінчила, брат вже працював, бо пішов після дев’ятого класу в училище.

Але маму не хвилювало, що брат має вже свій заробіток, а я вчорашня школярка, яка тільки вирішила вступати до університету.

– На заочне вступай, там і працювати одразу можна, – спокійно відповіла мама.

Довелося викручуватися, випросивши у мами дозвіл хоч місяць ще пожити в неї, а з першої зарплати вже кудись переїжджати. Мама неохоче погодилася.

У мами була ще одна квартира, але нам одразу було сказано не роззявляти на неї рота. Мама цю квартиру здавала і не планувала припиняти це дійство.

Я знайшла роботу, відклавши вступ до університету до кращих часів. Через місяць з’їхала, орендувавши квартиру з іншою дівчиною навпіл. З мамою підтримувала нейтрально-ввічливі стосунки.

Вона виховувала нас так, що нічого дивного в її поведінці я не бачила, ми ж із братом вже дорослі, маємо жити самостійно. І тільки коли в мене з’явилися свої діти, я зрозуміла, що поведінку моєї мами нормальною назвати складно.

Я б ніколи не вигнала свою дитину в сімнадцять років із дому. Нехай вивчіться, стане на ноги, а потім з’їжджає, а не як мене – пнули під зад.

Дитина в мене з’явилася, коли я була вже в шлюбі. Мені здавалося, що я вийшла заміж за чудову людину, але декрет оголив сутність чоловіка. Три роки я була в сім’ї в ролі служниці, у якої море обов’язків і дуже мало прав.

Іти з дитиною в нікуди я не могла собі дозволити, тож довелося терпіти. Думала, віддам дитину в садок, вийду на роботу, а там і розлучуся.

До кінця декрету я дотерпіла, але дитина в садок ходила дуже мало. Я хоч і вийшла на роботу, але зарплата була копійчаною, бо я стрибала з лікарняного на лікарняний.

Нам цієї зарплати не вистачило б і на їжу, не говорю вже про оренду квартири. Єдиний варіант, який я бачила, це кланятися в ніжки мамі, раптом пустить до себе пожити.

Відносини у нас не стали теплішими, але зв’язок ми підтримували, і я вирішила до мами звернутися. Мені потрібен був час, щоб і дитина звикла до садка, і я знайшла якийсь підробіток.

Жити з чоловіком ставало дедалі складніше. Хоч декрет і скінчився, але матеріально я від нього сильно залежала, чим він безсоромно користувався, зганяючи на мені свій поганий настрій і комплекси.

Мама мене вислухала, сказала, що до себе вона нас точно не пустить, бо маленька дитина їй у квартирі заважатиме. Але запропонувала переїхати до квартири, яку вона здає. Там саме мешканці з’їхали, і на якийсь час я могла б там оселитися.

Це було більше, ніж я могла розраховувати, жити з мамою під одним дахом мені не хотілося, а тут окрема квартира. Там я зможу привести думки та нерви до ладу.

Я з вдячністю переїхала, подала на розлучення, знаючи, що чоловік зробить все, але аліменти платити не буде. Тобто, розраховувати я можу тільки на себе. Переїзд був складним. Квартира після мешканців була в огидному стані. Таке відчуття, що вони взагалі не прибиралися. Плита, санвузол, підлога – все виглядало жахливо.

Звичайно, я почала відмивати квартиру. Там хоч і однокімнатна, але відмивала я її три дні. Один день на кухню, один на кімнату та коридор, один день на санвузол. Нарешті квартира набула нормального вигляду, стало не страшно відпускати дитину гратися на підлозі. Розібравшись із цим питанням, я почала думати, як жити далі.

Ми з мамою домовилися, що я сплачую комуналку, але вона одразу сказала, що максимум готова зазнавати збитків від відсутності орендарів пів року, потім мені треба буде щось вирішувати.

– Мене влаштує, якщо ти орендуєш цю квартиру, але, сама розумієш, я благодійністю не займаюся, – сказала мені мама.

Варіант ідеальний, якби не сума, яку мати хотіла за квартиру. Я можу знайти дешевше житло, нехай і зовні гірше. Залишилося питання із грошима. Поки що лікарняні зжирають більшу частину зарплати.

Я шукала варіанти із підробітками з дому, щоб хвороба дитини не вибивала у мене опору з-під ніг. І я знайшла таку роботу, але платили там обмаль, треба було напрацьовувати досвід.

На третій місяць мені вдалося закрити бюджет нашої невеликої родини без боргів. Для мене це була невелика, але перемога. Майбутнє бачилося мені вже не таким безпросвітним, але втрутилася мама.

Вона прийшла і сказала, що мені треба звільнити квартиру, бо сюди попросився брат пожити з нареченою. Вони на весілля хочуть накопичити, ось мама і вирішила дати їм таку можливість, на кшталт це її їм весільний подарунок.

– Тобі я вже допомогла, тепер синові треба допомогти, тож звільняй квартиру, – заявила мені мама.

Нічого, що в брата просто дурощі з приводу весілля, а мені реально жити ніде? Чи мама не розуміє цієї різниці? Мені з дитиною зараз треба вимітатися надвір, щоб брат весілля міг влаштувати?

Мама сказала, що вона нам із братом створює рівні умови, допомогла мені, отже, має допомогти і йому. Рівні умови? Дорослий мужик, не обтяжений поки дитиною, і його дружина, що працює, проти мене – жінки, яка одна виховує дитину і намагається вижити! Дуже рівні умови.

Але мама своє слово сказала, ще й брат почав дзвонити, цікавитись, коли я вже звільню квартиру. І нікого не хвилює, куди я з дитиною піду.

Я знайшла, куди піти, але бажання спілкуватися з рідними у мене чомусь немає, навіть не знаю чому. Натомість я чітко розумію, що, окрім дитини, у мене більше близьких немає.

КІНЕЦЬ.