Євгенія не знала, що їй робити. Все було добре, але звалилося в одну мить.

Хороша робота, коханий чоловік з яким вона жила вже в минулому житті.

З Денисом вони прожили загалом три роки. Рік без весілля.

– Усі так живуть, треба спробувати, – сказав він запрошуючи її у свою невелику квартиру.

Спробували. Євгенія зробила затишок у холостяцькій оселі, готувала смачно. Грошей вистачало. Дениса все влаштовувало. Потім вони розписалися і прожили ще два роки.

Тиждень тому Євгенію звільнили. На її місце прийшла молода дівчина без освіти, без досвіду, але зі знайомствами. Колегам це не сподобалося, адже тепер роботу Євгенії виконуватимуть вони, а новенька пудритиме носик. Сперечатись із начальством ніхто не став, собі дорожче.

Денису не дуже сподобалося, що дружина втратила роботу, адже заробляла вона добре. Чоловік навіть став відкладати свої гроші на машину, а найближчим часом планував взяти кредит. Жити вони стали б на гроші Євгенії, а тепер їх не стало.

– Шукай швидше. Хто тебе годуватиме?

Тиждень пошуків минув. Прямо на співбесіді Євгенії стало недобре, їй викликали швидку. Вагітність. Цього вона не очікувала, вони не планували. На роботу її не взяли, принаймні у цю компанію. Але й про решту теж доведеться забути.

А вдома її чекало й зовсім несподіване.

Дениса новина про вагітність, яку вона йому розповіла по телефону зовсім не втішила.

Євгенія прийшла додому і аж побіліла від того, що робив Денис.

Він був злий і викидав її речі.

– Ми з тобою не планували! Це не моя дитина! Забирайся, мені не потрібна така дружина. Роботи немає, вагітна! Хто тебе утримуватиме? Я? Тримай кишеню ширше! Забирайся.

Він викидав речі Євгенії з полиць прямо на підлогу. Вона ледь встигала все збирати.

– Куди я піду на ніч? Можна я вранці піду?

– Ні! Зараз!

Євгенія сиділа на вокзалі. Їхати додому не хотілося, але доведеться, хоч тимчасово. І як все розповісти мамі?

Євгенія завжди називала її мамою, хоч це була мачуха. Рідної матері не стало, коли її народжувала. Батько одружився через рік після цього. Жінка удочерила дівчинку. А потім батька не стало. Так вони залишилися вдвох. Марія не могла мати своїх дітей, але й до Євгенії любові не відчувала. Вважала, що просто потрібно її виростити.

Мачуха жила в хаті вітчима. Переїхали вони туди, коли Євгенії було сім років, вона вийшла вдруге заміж. Спільних дітей у них не було, але на дівчинку дядько Віктор не звертав жодної уваги. Він би, може, і радий був, але Марія лізла завжди і скрізь. Іноді Євгенія підходила до нього із завданням чи з прикладом, але мачуха одразу відганяла її:

– Не лізь, не заважай.

Сварилася на дочку тільки вона. Якщо батько хотів вставити слово на захист, то йому теж закривали рота:

– Дочка не твоя, сама знаю як виховувати.

Євгенія вже сиділа в поїзді і плакала, як її прийме мати-мачуха, і чи взагалі прийме.

– Дочка приїхала! А чому із сумками? Усі речі привезла?

– Добридень, мамо. Привіт, дядьку Вікторе.

– Чому з сумками, я питаю! Що притихла?

– Мамо, можна я трохи поживу у вас? Я не знаю що мені робити, – Євгенія заплакала.

– Що трапилося? Ти пішла від чоловіка?

– Він мене виставив.

– Значить заслужила! Переночуй і повертайся. Це будинок Віктора, тобі тут не місце.

– Мені нема куди йти. У мене роботи немає…

– Це твої проблеми. Іди поки що у кімнату.

– Це ще не все, – Євгенія вирішила розповісти все відразу, нехай свариться, кричить, їй уже байдуже. – Я вагітна.

– Що?! – почула вона галас мачухи слідом.

Євгенія крізь сльози чула, як розмовляли дядько Віктор та мачуха. Дядько Віктор навіть галасував, чого раніше ніколи не було. Було чути, але зрозуміло. Євгенія заснула.

Прокинулася вона тільки вранці. Її навіть не покликали на вечерю. У хаті була тиша. Тихо вставши Євгенія попрямувала на кухню. вітчим сидів і пив чай.

– Прокинулася? Добрий ранок.

– Доброго, якщо він добрий, – сумно сказала вона у відповідь. – А де мама?

– Її поки що не буде. Вона думає.

– Думає? Мені краще поїхати, не хочу вам заважати.

– А ось цього робити не треба. Вона не повернеться. А ти залишишся. Я завжди боявся їй сказати слово на захист тебе. У мене дітей бути не може, та й у неї теж. Я ж спершу думав, що ти їй дочка. Ти ж знаєш про це?

– Так.

– Ну ось. Не допускала вона мене до твого виховання. Не батько, значить мовчи. А мені так хотілося допомогти тобі з математикою, ну чи ще щось хорошого для тебе зробити. Але коли ти поїхала, вона випадково проговорилася. Ми тоді з нею сильно посварилися. Та й учора теж. Вона пішла.

– Куди?

– У сусідньому селі вона має будинок.

– Я знаю, але ж він зовсім поганий.

– Помиляєшся. Його давно відремонтували. Там мешкає її перший чоловік. Так! Я третій. А про нього я дізнався зовсім недавно. Вона й речі зібрала.

– То ви не через мене сварилися?

– Це був лише привід. Безсердечна вона. Ти ж голодна! Їж, тобі треба добре харчуватися. Ти сама тут, я полежу, усю ніч не спав. Добре, що вихідний.

Євгенія не очікувала такого повороту. Мачуха пішла, втекла до першого чоловіка. Дядько Віктор їй ніхто, мачуха ніхто. Що їй, Євгенії, тут робити? Вона чужа. Для всіх чужа. Вона знову заплакала і навіть збиралася йти з дому з речами. Несподівано їй стало недобре…

Прокинулася вона у лікарні. Поруч сидів дядько Віктор.

– Лежи, тобі не можна хвилюватись, доню. Лежи. Все добре з дитиною. Я зараз додому, а завтра знову приїду.

– Дякую.

– Та що ти плачеш? Ану швидко перестань! Все добре. Я вчасно побачив тебе, пити захотів, пішов, а ти лежиш.

Більшу частину вагітності Євгенії довелося провести в лікарні. Хоч це було й нелегко, але вже все позаду. Народився здоровий хлопчик.

З пологового будинку маленького Віктора забирав дід. Він багато працював усі ці місяці, щоб у внука було все.

Ще до народження малюка відбулося два розлучення. Євгенія сама цього хотіла, а потім подала на аліменти.

Денис намагався заперечити, але тест показав його батьківство.

Мачуха Євгенії й Віктор теж розлучилися. Ділити їм не було чого, будинок належав чоловікові, а в Марії був інший, у сусідньому селі. Бабусею вона ставати не збиралася.

Зате з Віктора вийшов чудовий дід, і батько теж, хоч трохи й із запізненням…

КІНЕЦЬ.