Мені було дванадцять років, коли тато та мама розлучилися. Не знаю, що вони не поділили, але розлучення було гучне, зі скандалами, розподілом майна та іншими принадами. Мене ніхто не ділив, якось само собою передбачалося, що я житиму з мамою.

Вже після всього, мама розповіла мені, що батько завжди від неї гуляв, а потім і зовсім зв’язався з якоюсь жінкою та одразу закрутив з нею любов, забувши про свою сім’ю, тобто про нас з мамою. До речі, він реально зник, ніби його ніколи не було на світі.

Ми з мамою жили тяжко. Грошей завжди не вистачало, мамі доводилося після роботи мити під’їзди за гроші, аби хоч якось закривати величезну дірку у бюджеті. Але все було марно. Всю юність я проходила в недоносках, які мені передавали родичі та сусіди. Мама також не купувала собі нічого нового.

Загалом було дуже і дуже важко. Не хочу навіть розповідати про це. Після школи я вступила до коледжу на швачку, а потім, коли вже отримала диплом, вийшла заміж. Весілля було скромне, сукню я сама собі пошила. Відзначали свято ми вдома, просто поставили столи у квартирі та і все.

Сашко, мій чоловік, працює в автосервісі, він слюсар. Заробляє мало, як і я. Але ми звикли заощаджувати та дітей своїх привчили до цього. У нас, до речі, син та дочка. Живемо всі разом, у квартирі з мамою, вона сама пустила нас до себе, не на вулиці ж нам жити.

Але розповісти я хочу не про це, а про те, що зовсім недавно з’явився мій татко. Просто зустрів мене на вулиці та заговорив зі мною перший.

Зрозуміло, я сказала, що давно забула про нього і ніколи не пробачу його зради. Але коли він запропонував підвезти мене до дому, просто трохи збожеволіла. У нього така дорога машина!

Я подумала і вирішила, що не сперечатимусь і вислухаю його по дорозі додому. Тато зрадів і почав розповідати, як сумував без мене всі ці роки, як хоче побачити своїх онуків і що тепер він живе один, бо його дружина пішла з життя. Вона залишила йому багато грошей, і він нічого не потребує.

Я зрозуміла це одразу. А тато зупинився біля магазину та купив нам усім подарунки. І мені, і дітям, і моєму чоловікові. Сашко, звісно, дуже здивувався, коли зрозумів, кого я запросила у гості, але коли тато дав йому грошей на покупку машини, був у справжньому шоці.

До речі, Сашко сказав, що мій тато – класний мужик. І мені це було так приємно. У цей час мами вдома не було, вона поїхала на кілька днів до своєї двоюрідної сестри, та потрапила до лікарні й попросила маму доглядати за нею, бо більше нема кому. Ми з Сашком вирішили їй поки що нічого не говорити про тата, щоб вона не хвилювалася, але я навіть не думала, що її реакція буде такою дивною.

Дізнавшись, що я примирилась з татом, мама вимагала, щоб ми з’їхали від неї, якщо продовжимо спілкуватися з ним. І аж ніяк не очікувала, що ми й справді зважимося на це. А ми взяли та з’їхали. З квартирою та іпотекою допоміг нам, звичайно ж, тато.

Зараз ми живемо окремо, і мама не приходить до нас навіть заради онуків. Не чекала від неї такої підлості. Проте тепер я розумію тата, який теж не зміг жити з нею через її впертий характер. Дивуюсь, як я прожила з нею стільки років і не помічала цього, навіть шкодувала. А ось їй нікого не шкода.

Я тільки-но знайшла тата і що, мені потрібно тепер відмовлятися від нього? Засмутити чоловіка та дітей, яких дідусь засипав подарунками. Ні, так не можна, ми всі дорослі люди та дурні образи настав час забути.

Інакше можна отруїти життя не лише всім довкола, а й собі.

КІНЕЦЬ.