Я не попередив Романа, що приїду до нього, вирішив зробити сюрприз, але він не вдався. Я їхав додому з важким серцем. А все через його дружину.

Світлана прийшла з прогулянки з дітками, а в них з Романом троє дівчаток, і побачивши мене, стерпла. Ледь привітавшись вона побігла у свою кімнату, Роман за нею.

Коли він повернувся, то попросив мене піти. – Така вже в мене дружина! Вибач і наступного разу про свої візити попереджай. Мене дуже здивувала така реакція

Коли я вирішив відвідати Романа, свого давнього друга дитинства, я навіть не підозрював, що станеться. Дружина Романа була настільки вражена несподіваним візитом, що розплакалася в зачиненій кімнаті.

Я кілька років сидів за одною партою з Романом в старших класах. Потім ми вибрали різні вузи, але залишалися на зв’язку. Ми вперше разом “веселилися”, говорили про дівчат і планували своє майбутнє.

Наші шляхи розійшлися лише через багато років. Роман переїхав в інше місто через дівчину, на якій одружився. Коли в них зі Світланою з’явилися діти, у нього більше ні на що не було часу. Ми просто писали один одному в соцмережах туди-сюди.

У мене немає дітей, моя дружина каже, що ще є час. Я їй не дивуюся, вона на сім років молодша за мене. У її віці я теж не дуже поспішав із цією справою. Це дозволяє нам багато подорожувати і насолоджуватися життям. Тому нещодавно вирішив відвідати Романа без попередження.

Я залишив автівку вдома, бо сподівався вирвати його з лап родини та випити трішки з ним “пінного”. Я сидів в поїзді з книгою в руках і з нетерпінням чекав зустрічі. Я не бачив свого друга майже два роки.

З вокзалу до його будинку було хвилин двадцять. Вирішив йти пішки, дорогою теж щось набрав, щоб не з пустими руками до сім’ї з трьома дітьми йти. І ось я нарешті стою перед будинком, де він живе. Я встояв перед бажанням покидати камінці у вікно, як колись, коли ми були хлопчиками.

Я чемно подзвонив і представився. У домофоні на мить запанувала тиша.

За ці два роки Роман змужнів, я б так сказав. Ми потиснули один одному руки, і я зайшов.

– Ти переїжджаєш?, – випалив я, коли побачив, що по всій квартирі якісь речі.

– Ні, у нас просто діти, – сказав Роман. Він звільнив місце у вітальні на дивані, щоб я міг сісти.

– Дружина за мить прийде з дітьми з майданчика…

Ми перекинулись з Романом декількома словами. Він почав розповідати історію, коли двері відчинилися і вбігли три маленькі принцески. Вони кинулися на Романа, а він, сміючись, обняв їх усіх. Потім діти помітили і мене.

– Це Вадим, мій найкращий друг, називайте його дядьком, – сказав він їм. Діти кивнули.

Гірше було з мамою. Вона стояла на порозі абсолютно приголомшена. Я швидко встав і хотів з нею привітатися, але в її очах я помітив розгубленість.

Світлана зникла, а Роман відразу пішов за нею. Діти почали гратися з розкладеними у вітальні речами, а я думав, що робити далі.

Після до мене вийшов Роман і попросив мене піти. Сказав, що в дружини таке є і він з тим нічого вже не вдіє.

– Світлана завжди ретельно прибирає перед кожним гостем, тому твій візит застав її в розпорош. Наступного разу перед приїздом краще задзвони і все буде добре. Вибач, брате.

– Але мені байдуже! Я взагалі не зациклений на порядку!

– Я знаю, але моя дружина бачить це інакше, – додав він, вибачливо знизавши плечима. Роман вибачився переді мною. Він сказав, що піде зі мною на “пінне” іншим разом, бо він не залишить дружину вдома одну в такому стані.

Шкода, що наша зустріч з Романом після такого тривалого часу вийшла не найкращим чином. Наступного разу мені доведеться попереджати їх заздалегідь.

У когось були схожі випадки? Це взагалі нормально?

Джерело