Захар і Дарина не мали багатих родичів, які могли б подарувати їм на весілля квартиру або хоча б кімнату. Їм треба було самим заробляти на своє житло. Тому після весілля вони не вирушили у весільну подорож, а зняли собі маленьку, але дуже затишну квартирку.

Захар займався комп’ютерами, Дарина була економісткою. Проаналізувавши свої витрати за перший місяць спільного життя та зіставивши статті доходів і витрат, молодята прикинули, що якщо вони житимуть економно, то за пару років зможуть зібрати суму для внесення першого внеску на купівлю власної квартири.

Звичайно, вони розуміли, що строго дотримуватися складеного плану навряд чи вдасться, тому «дозволили» собі невеликі відступи, які зможуть зробити їхнє життя трохи цікавішим.

Минуло два роки, їхній «фінансовий план» було виконано, на рахунку банку лежала сума, яку вони мали накопичити.

Але ціни на житло за цей час зросли, і цих грошей не вистачало навіть на внесок за однокімнатну квартиру, а Дарина та Захар планували купити двокімнатну квартиру. Мрія про квартиру відсувалася на невизначений термін.

На допомогу прийшли батьки Захара. Його мати нещодавно продала сільський будинок, який отримала у спадок, і частину грошей віддала синові та невістці. Через два місяці Захар та Дарина переїхали до своєї квартири.

– Пощастило тобі зі свекрами, Дарино, – сказала дочці мати. – Ну, з іншого боку, правильно кажуть, у багатих свої дивацтва.

– Що значить – «дивацтва»? Знаєш, мамо, ми дуже вдячні батькам Захара. Вони віддали нам ці гроші не в борг, а просто так. І дуже допомогли. А ти хотіла брати з мене частину оплати за комуналку, хоч я вже не жила у квартирі.

Це було правдою. Ольга Миколаївна, яка звикла розпоряджатися зарплатою старшої доньки, несподівано зрозуміла, що заміжжя Дарині урізає їхній сімейний бюджет майже на дві третини.

Раніше вони втрьох жили на дві зарплати, а тепер залишилася лише одна, і то дуже невелика, – зарплата Ольги Миколаївни, і жити на неї треба було вдвох із молодшою дочкою – Вікою, яка ніяк не могла знайти собі роботи.

Ось тоді, отримавши квитанції, мати й вирішила, що оплачувати їх має Дарина, бо вона має частку у їхній мікроскопічній квартирці.

– Май на увазі, у мене грошей немає, значить, за квартплату будуть збиратися борги, – сказала Ольга Миколаївна дочці.

Дарина вирішила порадитися з чоловіком:

– Захаре, що робити? Якщо сума боргу буде великою, у мене можуть заблокувати всі рахунки.

– Мені здається, тобі треба позбутися цієї частки. Малогабаритна однокімнатна квартира в двадцять сім метрів – ділити її на трьох немає жодного сенсу, а проблем може бути дуже багато. Перепиши свою частину на матір чи сестру. А далі хай роблять, що хочуть.

Дарина запропонувала матері оформити дарчу на неї. Але Ольга Миколаївна не погодилася, їй хотілося, щоб доньку платила за квартиру, побоюючись за рахунки. Тоді Дарина запропонувала те саме сестрі. Віка, на вимогу матері, хотіла відмовитися, але Дарина сказала, що вона подарує свою частку першому зустрічному, і не факт, що це буде людина, яка сподобається матері та сестрі.

Лише тоді Віка погодилася.

…Після цих подій минуло два роки.

Наближався Новий рік, і відзначити його родичі зібралися у квартирі Захара та Дарини, поєднавши свято з новосіллям. Нікого стороннього не запрошували: лише хазяї, батьки Захара, мати Дарини та Віка.

Стіл вирішили накривати у складчину, а Захар та Дарина приготували для всіх гостей подарунки та поклали їх під ялинку. Проте о шостій годині вечора зателефонувала Ольга Миколаївна та попередила, що з ними прийде тітка Ліза – її сестра, яка несподівано приїхала до них у гості.

Захару довелося терміново бігти в магазин по ще однин подарунок.

А Дарина трохи засмутилася. Ні, вона любила свою тітку і рада була, що та прийде до них на свято. Просто вона заздалегідь додатково до подарунків купила рівно шість квитків лотереї, де як виграш обіцяли кілька мільйонів.

– Доведеться один із наших квитків подарувати тітці Лізі, – сказала вона чоловікові.

Після того, як підняли келихи за Новий рік, настав час обмінятися подарунками. Захар діставав з-під ялинки пакети, а Дарина пропонувала кожному гостю витягнути один із лотерейних квитків. Той, що залишився, дістався господарям.

Найдивовижніше сталося через два дні, коли відбувся розіграш. Один із шести квитків виграв велику суму – це був той, який залишився в руках у Дарини!

Після оплати податку у Захара та Дарини залишилося понад три мільйони гривень.

Зрозуміло, що ця новина миттю розлетілася по всій рідні, і протягом кількох днів їхні телефони не затихли від дзвінків родичів. Хтось хотів просто переконатися в тому, що таке сталося, і привітати Дарину та Захара, але більшість натякала, що не відмовилася б від матеріальної допомоги або прямо говорила про свої потреби.

Комусь треба було перекрити дах, хтось просив оплатити путівку у санаторій, одна з родичок з боку Дарини попросила щомісяця переказувати їй по десять тисяч, бо в неї четверо дітей, а чоловік гульбанить, і його звільнили з роботи.

– А чому б не поділитися з ріднею? – запитувала одна з таких прохачок. – Я розумію, якби вони ці гроші заробили. Але ж це чистої води халява! У таких випадках гроші як швидко прийшли, так швидко й підуть. І не треба жалкувати, все одно Даринка та Захар їх на нісенітниці спустять. А так хоч допоможуть людям.

– От же ж безсовісний народ! – казала Ольга Миколаївна. – лізуть з усіх боків. – А у Дарини, між іншим, є близькі люди, які потребують допомоги насамперед!

І в найближчий вечір вона прийшла до дочки і зятя зі своєю пропозицією того, як витратити виграш, що впав з неба:

– Даринко, Захар, у вас практично все є: і робота, і квартира, а Віка ніяк не може визначитися в житті. За два роки, що минули після вашого весілля, вона так і не змогла влаштуватися на роботу.

Живемо ми з нею у тісноті, жодного особистого простору. Ви дали б їй хоча б половину цих грошей, вона хоче закінчити курси з дизайну нігтів, почати заробляти спочатку вдома, а потім відкрити свій салон. Звичайно, якщо ви дасте їй всю суму, вона зможе розкрутитись швидше. Віка просить не просто так, а в борг. І потім вам обов’язково поверне все до копієчки.

– Мамо, давай навіть обговорювати це не будемо. Якби Віка хотіла, вона давно б уже працювала. Ось її подружка – Лариса – прийшла у салон ученицею, а щоб на курси заробити, там-таки прибиральницею влаштувалася. І вже рік як клієнток вдома приймає. Віка просто не хоче працювати. Вона має спеціальність – вона закінчила коледж.

Хочеш, я її завтра влаштую? Пам’ятаєш Люду Остапчук? Має невелике ательє з пошиття робочого одягу. Вони шиють спецодяг для медиків, перукарів, спортивних команд та інше. Спочатку, звичайно, Віці доведеться згадати деякі навички, але це буде стабільна робота. Зрозуміло, що мільйони їй ніхто не платитиме, але вона хоч у тебе на харчах не сидітиме.

– Значить, не дасте? – запитала Ольга Миколаївна.

– У нас, люба теще, цих грошей уже немає, – відповів Захар.

– Як нема?! – ахнула та.

– Дуже просто: ми купили собі ліжко й шафу у спальню, а все інше внесли в банк за рахунок кредиту за квартиру, – пояснив зять.

– Знаєте, – зупинила його Ольга Миколаївна. – Я вам чесно скажу: ви вчинили, як самозакохані! Кредит ви й так виплатите! А цими грошима ви могли б не тільки Віці, а й стільки іншим людям допомогти!

Як мені тепер всій рідні у вічі дивитися?! Та йдіть ви!

І вони вискочила з квартири, не закривши двері.

Захар і Дарина перезирнулися. У них не було більше, що сказати матері…

КІНЕЦЬ.