Моя історія розпочалася 2 роки тому.

Я закохалася у хлопця, і це сталося раптово, я навіть не знаю як.

Ми працювали разом, і одного разу я відчула, що він мені не байдужий.

День за днем це почуття ставали все глибшими і глибшими.

Навіть коли я зустрічалася з кимось, я думала про нього.

Я можу сказати, що він першим почав.

Він був мною зацікавлений.

Тоді мені сподобалося його ставлення до мене, він був дуже розумний.

Але потім якось він охолонув.

Ми спілкуємось тільки по роботі, іноді він мені радить дивитися його улюблені фільми.

Я ніколи не думала, що зможу кохати такого, як він.

Я завжди думаю про нього.

Я хочу бути ідеальною лише для нього.

Але проблема в тому, що я не можу приховати своїх почуттів.

Я поводжусь як дурна.

Я говорю дурні речі і не думаю, що говорю.

Люблю, коли він сміється з моїх жартів.

Іноді хочу робити смішні речі і навіть провалюю роботу.

Тому хочу забути його.

Думаю єдине рішення – це звільнятися, якщо я його не побачу, я можу забути його.
Але з іншого боку, вперше в житті я справді закохалася по-справжньому.

Він не придуманий, я люблю його таким, яким він є насправді, і хочу поділити з ним усе, що маю.

Хочу говорити з ним про мої почуття.

Боюся, що я йому не подобаюся, або боюся, що він думає, що я стара (він молодший за мене на 5 років).

У мене нікого немає, тож я хочу бути з ним.

КІНЕЦЬ.