Довго чекала, коли коханий зробить мені пропозицію, а коли це сталося тепер не знаю чи хочу за нього заміж

Ми з Максимом познайомились три роки тому. Майже одразу почали зустрічатися і сильно закохалися один в одного. До цього ні в мене, ні в нього серйозних та довгих стосунків не було.

За кілька місяців ми стали разом жити. Побутові сварки траплялися, звісно, але не зіпсували наших відносин. Мало того, навіть укріпили їх. До кінця першого року стосунків я зрозуміла, що наша пара витримала всі випробування і почала чекати від Максима пропозиції руки та серця.

Але заповітної обручки все не було і не було. Я вже не знала куди себе подіти від очікування і постійно скаржилася на цю ситуацію близьким. Але трималася й самому Максимові ні про що не натякала. Подумки встановила собі термін приблизно два роки, після якого планувала поставити йому ультиматум.

І ось нещодавно моя мрія нарешті здійснилася! Максим зробив мені заповітну пропозицію, що стало справжнім сюрпризом. Ми відпочивали у горах, і на заході він дістав коробочку з кільцем. Моєму щастю не було межі!

За кілька днів після пропозиції Максим покликав мене зустрітися з його батьками. Ми з ними знайомі вже давно, але бачилися досить рідко. Їздили вітати їх зі святами, іноді спілкувалися телефоном. Але перетиналися від сили разів п’ять за два роки.

І ось вони покликали нас до себе додому вже як нареченого і наречену. Ми чудово спілкувалися, насолоджувалися частуваннями, а потім його мати промовила на тост.

– Що ж, ми раді були нарешті дати добро Максимці на цей шлюб! Дуже сподіваємося, що ви житимете душу в душу і в найближчому майбутньому подаруєте нам онуків! – урочисто заявила моя майбутня свекруха.

Я не зовсім зрозуміла, що вона мала на увазі. Тобто раніше Максим був готовий одружитися зі мною, але добро отримав тільки зараз? Я що, проходила якусь перевірку? Що означали її слова? Думки роїлися у моїй голові. Але за столом я лише посміхнулася і прийняла вітання.

Натомість коли ми повернулися додому, я поцікавилася у нареченого, що це таке було.
– Максе, а чому твоя мама так висловилася сьогодні? Вони не хотіли, щоб ми з тобою одружилися? Чи як? – Запитала я прямо.

– Ну, не те щоб не хотіли. Просто рекомендували мені почекати, придивитися, перевірити наші стосунки. Я, чесно кажучи, вже через пару місяців був готовий надіти тобі обручку на палець. Але батьки поділилися своїм досвідом та порекомендували почекати. Я вважаю, правильна порада! Адже наші з тобою стосунки за цей час стали тільки міцнішими, – з усмішкою зауважив він.

Я прийняла його відповідь і не стала далі розмовляти. Але що більше я згодом розмірковувала над його словами, то більше вони мене засмучували. Я буквально кілька днів не могла зосередитись на роботі та постійно дивилася в одну точку, обмірковуючи Максимові слова.

Якоїсь миті мені набридло вести внутрішні бесіди з самою собою, і я вирішила поговорити з майбутнім чоловіком.

– Скажи, а якщо твої батьки порахують колись, що нам потрібно пожити окремо або розлучитися – ти теж будеш їх беззаперечно слухатися? Адже ти більш як два роки, виходить, чекав їхнього дозволу на шлюб, – почала я.

– А що поганого в тому, що я прислухаюся до старших, які явно мудріші за нас з тобою? Батьки мені точно не бажають зла, – відповів Максим.

– Це зрозуміло, але мені таки треба розуміти: я за тебе виходжу заміж чи за всю вашу родину? Я тебе дуже кохаю, але мені важливо, щоб мій чоловік приймав рішення щодо життя самостійно. Тим більше такі важливі, – продовжувала я.

– Що ти від мене хочеш? Я не збираюся зараз обирати між тобою та своїми батьками. Ти на це мене налаштовуєш? – почав нервувати Максим.
– Обрати, любий мій, доведеться. Тільки не між мною та батьками. А між тим, щоб нарешті стати дорослим і тим, щоб залишатися вірним і покірним сином. У твоєму-то віці! – різко підсумувала я.

Після цього діалогу ми вже кілька днів не розмовляємо. Ніколи б не подумала, що такі довгоочікувані заручини перетворяться на такий безглуздий конфлікт.

Та й у нас із Максимом все було чудово, поки батьки не влізли у наші стосунки! Тепер вже й не знаю – можливо, є сенс припинити все це, доки не пізно.

КІНЕЦЬ.