В неділю планую познайомити свого Степана з дітьми. І Уляна і Денис вже створили свої сім’ї і живуть окремо. І якщо син вже знає про Степана і він за мене дуже радий, то дочка навіть чути про чоловіка поруч зі мною не хоче.

“В твоєму віці про дітей і онуків треба думати. Тут ще треба розібратися, чим той Степан думає. Йому, скоріш за все, твоя квартира пече”. Мені так образливо. Невже я не заслуговую на любов та повагу?

Син не проти того, щоб я зі Степаном стосунки узаконила, а ось дочка так цього і не переросла: “Для чого тобі чоловік? У тебе є ми з Денисом, онуки! Тобі це в твої роки вже не потрібно!”.

Денису було сім років, а Уляні лише три, коли чоловік нас покинув і пішов до іншої жінки.

Від батьків підтримки не було. Мама з татом у всьому винили мене, бо від хорошої і люблячої жінки чоловіки не тікають.

Деякий час мені допомагала свекруха, мама Ореста, але коли в нього з новою дружиною з’явилася дитина, то і вона про нас забула.

“Твої вже дорослі, тобі легше. Я повинна і про меншого подбати, до того ж, онучок з’явився на світ з особливими потребами”.

Я тоді нічого їй не відповіла, а про себе подумала, що ніхто карму не відміняв…

Ставила дітей на ноги одна, працювала на двох роботах, щоб діти не відрізнялися від однолітків.

Денис дуже рано став самостійним, а ось Улянка довго трималася за мою спідницю. Вона така дівчинка, що мало давала собі раду і я завжди мала бути поруч.

Ось тому про чоловіків я і не думала. Улянка всіх від мене відганяла, бо хвилювалася, що тоді в моєму серці не залиться місця для неї.

Денис закінчив училище і відразу ж влаштувався на роботу, Уляна ж вступила в університет, але так за спеціальністю і не працювала. На даний час дочка з чоловіком живе окремо, але не далеко від мене і виховує трьох діток.

Син також одружився і виховує донечку.

Я ж в квартирі залишилася одна. Я ще працюю, але у вільний час дома не сиджу. Одного разу в кінотеатрі, де я була з подружкою, я і познайомилася зі Степаном.

Я довго не розповідала дітям про нього. Я хотіла переконатися, що в нас все серйозно. Спершу я зізналася сину. Денис за мене лише порадів.

“Мамо, ти маєш право на щастя! Роби так, як підказує тобі твоє серце”.

А ось з дочкою, як було колись не просто, так і залишилося.

“Мамо, ти в такому віці, що соромно про таке думати! Про онуків думай. Не знати чим твій Степан думає. Ти ж в нас не бідна. Не оглянешся, а квартира не твоя, а ти на вулиці”

Уляна ніби говорить про квартиру, і якісь гроші, але я відчуваю, що в неї досі присутня ревність.

Я хочу їх в неділю познайомити, але яку реакцію чекати від Уляни, я не знаю.

Як мені пояснити дочці, що я ще молода і хочу мати поруч людину, яка мене зрозуміє і підтримає. В них своє життя, а я хочу нарешті пожити для себе.

Які правильні слова підібрати до дочки?

Джерело