Раніше я не хотів дітей. Чомусь вважав, що це заважатиме моєму життю. І коли обирав першу дружину, то враховував цей момент. Ми з Ларисою одружилися, коли нам обом було вже під тридцять.

Найбільше ми тоді хотіли займатися кар’єрою, подорожувати та веселитися. Власне, так і було. Із Ларисою мені було комфортно. Вона розумна, вродлива, цікава жінка.

На той час ми обидвоє з ранку до вечора працювали, у вихідні зустрічалися з нашими друзями. Їздили на дачу, ходили до ресторанів. Навіть у відпустку їздили великими компаніями.

Я не шкодую про той час. Ми тоді об’їздили майже всю Азію, кілька разів були у Європі. Якось навіть до Австралії літали. Загалом, таке життя спочатку здавалося ідеальним.

Удвох ми проводили не дуже багато часу, якось більше з друзями. І мабуть, завдяки цьому ми так довго прожили разом.

Приблизно років через десять шлюбу все змінилося. Друзі на той час уже всі обзавелися дітьми і більше не могли часто зустрічатися з нами.

І ми з Ларисою дуже багато часу почали проводити лише вдвох. Тоді й з’ясувалося, що нам особливо нема чим зайнятися наодинці один з одним. Ми різні люди. Вирішили, що краще буде розлучитися.

Як я потім дізнався, Лариса за півроку вийшла заміж за колегу по роботі, а через рік у них народився син.

Тоді я раптом подумав, що так само хочу. Безглуздо все життя витрачати на кар’єру та задоволення. Дім, машину, гроші маю. Хочеться тепер сім’ю. І я вирішив, що з наступною дружиною ми цим і займемося.

Буквально через кілька місяців я зустрів Оксану. Вона мені втілювала просто ідеал жінки. Красива, весела, ніжна, легка, спокійна, домашня. Ми з першої зустрічі порозумілися.

Ці стосунки, на відміну від шлюбу з Ларисою, були такими теплими та ніжними, що я навіть не підозрював, що таке буває.

Я вже відчував, які гарні у нас будуть діти. І лише через п’ять місяців зробив своїй коханій пропозицію. І Оксана погодилась. Я був просто на сьомому небі від щастя.

Доки не зайшла розмова про дітей. Дивно, але я навіть не обговорював із нею цю тему, тому що чомусь автоматично думав, що ми дивимося на це питання однаково.

А тут ми обговорювали перепланування будинку, і я сказав:

– А ось тут у нас буде дитяча.

Оксана здивовано подивилася на мене.

– Про що ти говориш? Яка дитяча? – запитала вона.

Я вирішив, що моя наречена жартує.

– Ну як яка. Для нашої майбутньої дитини. Дітей в ідеалі. Але поки що вистачить і одної, – пояснив я.

– Коханий, я не збираюся заводити дітей, – приголомшила мене Оксана. – Ми для цього надто старі.

– Які старі, тобі всього тридцять вісім! – обурився я.

Розмова була довга і неприємна. Оксана сказала мені, що вважає, що люди у нашому віці не повинні ставати батьками.

Мовляв, ми будемо вже глибокими людьми похилого віку, коли наша дитина тільки вступить до університету. І що це вкрай егоїстично, заводити малюка у такому віці. Мовляв, ми помремо, коли він буде ще зовсім молодим.

Вона навела та інші аргументи. І що здоров’я у нас уже не як у двадцятирічних. І що дитина соромиться літніх батьків. І ще багато чого.

Від того, що почув, я просто впав у ступор. Я зовсім не вважаю нас за хворих старих, які вже однією ногою в могилі. Тим більше, у сучасному світі, де постійно зростає тривалість життя, а у жінок вік народження першої дитини відсувається все далі.

Я впевнений, що ми зможемо виростити та виховати одного, а то й двох дітей. Але Оксана й чути не хоче.

Я опинився перед складним вибором. Вона точно та жінка, з якою я хочу провести все життя. Але при цьому дітей теж дуже хочу.

КІНЕЦЬ.