Це були ще ті часи, коли не було в інтернету та мобільних телефонів.Тільки стаціонарні. А люди вечорами після роботи сідали в улюблені крісла чи на дивани і читали газети, які регулярно виписували.

Так і робила Лідія Сергіївна, сусідка. Жінка згадує, що снігами замело, а вечори були довгими. Та як до того ж вона була самотня, то її зацікавила рубрика “Шукаю пару”.

Хоч Лідія Сергіївна вже була не молода, розміняла п’ятий десяток, проте помітила, що багато її однолітків теж шукають собі пару для життя.

Та й вирішила жінка попробувати ті знайомства. Перше знайомство їй здалося вдалим: голос сподобався, гарно говорив.Одне що був молодшим на декілька років. Однак Лідія Сергіївна і сама не зізналася, що вже незабаром їй виповниться шістдесят.

Вони розповіли кожен одне одному про свої невдалі шлюби. Віктор чесно зізнався Лідії, що він шукає жінку до якої міг би піти жити.

“Та й вмію я багато чого робити. Руки в мене золоті. Ще й їсти приготую, як треба ” – наостанок додав він.

А Лідія Сергіївна вже зраділа, та вже уявляла, як вони разом вдвох наводитимуть лад у хаті та городі. Однак, те що дальше спитав уже теж не молодий кавалер, вразило  жінку. Віктор спитався, як вона виглядає, чи не надто з зайвою вагою, бо йому такі не подобаються.

“Бо то як любитися будемо. Я б ще хотів і на руках носити тебе”- сказав він.

Лідія Сергіївна і зрозуміла, що цей шукає, вони ще трохи поговорили, і жінка зрозуміла, що то марна дальше розмова. Шкода гроші витрачати на зв’язок.

Однак після першої невдалої спроби Лідія Степанівна не зупинилась, а вирішили ще переконатися які інші. Знайшовши номер іншого кандидата, жінці одразу сподобалось, що він не молодший а навпаки старший від неї.

Однак, замість того щоб цікавитись нею та її життя, він тільки говорив про себе та про своїх синів, які до сих пір не женилися. Почав розповідати, як йому надоїло вже їсти самому готувати, прибирати та на городі порпатись. Адже все це жіноча справа.

“Якщо будеш смачно готувати, в хаті прибирати, та на городі все садити та спати, то одразу беру тебе за дружину” – промовив Василь до Лідії Сергіївни.

Жінка хотіла сказати, а як таке буде, що вона нездужає, то що тоді? Однак Василь почувши це, одразу змінився в голосі та сказав: ” То чому ж ти зразу не сказала, що не годна, а порядним чоловікам, таким як я голову морочиш”. І телефонна розмова обірвалась. Добрих два тижні Лідія Сергіївна відходила від двох попередніх знайомств. Однак знову заскучала вечором та й вирішила спробувати знайомство і втретє та в останнє.

Степан жив у місті, дружини не стало, а діти виїхали за кордон. Вони не помітили, як проговорили майже дві години.
Лідія Сергіївна мені сподобалось, що дзвонив до неї чоловік, не жалів грошей на зв’язок.

Чоловік не питався її за фігуру, та не розпитував що вона вміє робити чи готувати їсти. Вони почали зідзвонюватися кожного дня. Так пройшло майже два місяці і Степан сам запропонував Лідії приїхати до неї. Жінка одразу погодилась проте стала сильно переживати. Адже вже й відвикла від цього всього.

І що справді приготувати, як зустріти, почала радитись зі своїми двома вже теж не молодими подружками. Одна допомогла стіл накрити, а інша пофарбувала жінці сиве волосся в каштанове. І справді Лідія Сергіївна ще як гарно одяглась, то одразу помолоділа на кілька літ. Визираючи Степана, жінка помітила біля паркану, якогось зігненого діда з пляшкою біленької в руках.

То подумала що це якийсь непутящий приїхав до них в село, та й буде зараз ходити по хатах і просити. Та коли той підійшов та сказав: ” Де тут Ліда живе? Я приїхав до неї женитися, бо закохався”.

Жінка заклякла на місці, та й не знала що й сказати.Тільки подумала: “Оце я дочекалася жениха”. А Степан тим часом вже й на лавку біля хвіртки присів. Жінка перелякалася щоб ніхто з сусідів не побачив, та на ходу швидко придумала історію, що  ніби вона подруга Ліди, та доглядає за будинком, поки жінка поїхала до сина, який мав її познайомити з гарним чоловіком. Чоловік насупив брови та розгублено сказав:

“А що ж мені тепер робити, що я даремно в таку далечінь перся. Ти я бачу теж непогана, може ми з тобою заживемо?”.

Та Лідія Сергіївна, відповіла йому що має чоловіка та швидко зайшла у подвір’я та зачинила за собою хвіртку. І більше її після цього, не хотілося женихів у газетах шукати, ба навіть більше ще довгий час жінці взагалі відкинуло охоту цю рубрику читати.

КІНЕЦЬ.