– Ну, якби ти більше працював, то не лише б ти зміг свої мрії здійснити, – сказала я йому на те.

– Що? Ти мені натякаєш на те, що я кілька років без роботи був?

Ох і любить себе. Кілька років! Та він поки вчився, поки далі вчився, поки знову вчився і писав свою кандидатську, то хто ж заробляв на нашу родину? а тепер, коли вже нарешті б він мав взяти воза та тягти, то вже все, прощайте.

Впевнена, що там якась молода і наївна студентка, яка мріє, що поважний чоловік відкриє їй таємниці буття і забезпечить на все життя. Ото сміху буде, коли вона дізнається про його зарплату.

– Зате тепер у мене буде квартира! Університет постарався!

А оце справді прикро, бо все наше спільне життя ми провели на орендованих квартирах разом з дітьми, ледве я назбирала на нашу двокімнатну, а тут йому такий презент доля дає: і квартира, і нова дружина. Як тут не позаздрити?

Думала, що буду сумувати за Євгеном, але насправді якесь аж полегшення настало. Не треба нікому догоджати, вислуховувати вічні жалі, слухати, яка ж я нездала мати і дружина, все у мене не так: хата не прибрана, діти невиховані, як зі мною взагалі можна стільки років жити? Та ж відомо як – у муках.

Інколи до його монологу поєднувалася і свекруха, яка вчила мене жити за своїми мірками. Ні, аби сонові вказати, що пора гроші заробляти, адже він наукою займається, а я так, для чорної роботи.

Провалялася до ночі на дивані перед екраном, замовила собі піцу і заснула щаслива. От би кожен день так!

З кожним днем мені ставало все краще і краще, я наче по-новому побачила цей світ, де є й колір і звук, де є інші чоловіки, які кидають на тебе погляди, є подруги, які давно хочуть зустрітися, є діти, які радо їдуть додому, бо тато не буде й їх повчати жити.

Звичайно, що мені донесли, хто ж обраниця мого чоловіка і тут на мене знову чекало потрясіння з розряду «чому йому так везе?». Батько дівчини знаний бізнесмен і Євген надіявся тепер звісити ноги з голови молодої дружини. От же ж субчик!

Звичайно, що коли у них буде дитина, то багатий дідусь забезпечить їхнє безбідне життя.

Ми все офіційно закінчили, щоб в мого чоловіка почалася суцільна біла смуга в житті, а у мене продовжилася моя, не знаю й якого кольору. Наче й зачіску змінила, одяг інший, роблю, що хочу, але немає людини з якою й справді можеш поділитися всіма переживаннями.

Ну, подруги, не зрозуміють, вони ж одружені та й часто їм не до мене, бо свої клопоти мають, от я й почала переписуватися в Інтернеті і надибала одного дуже хорошого співрозмовника, який любить ті ж книги, ті ж фільми і має однаковий зі мною погляд на світ.

Стало мені цікаво, хто ж то за вигаданим ім’ям і абстрактним фото. Але не спішила розкривати й себе, бо хто ж знає, чи не відмовиться він від зустрічі з п’ятдесятирічною жінкою зовсім не модельної зовнішності.

Так ми довгі місяці спілкувалися, поки чоловік не запросив таки зустрітися і я вирішила, що хай вже так, щоб далі не закохуватися в нього ще більше, адже я думала про цього чоловіка кожного дня, уявляла, який він.

Але, коли до мого столика підійшов цей чоловік. то я втратила дар мови і зовсім не від замилування. Ні, чоловік був симпатичним і старшим трохи за мене. Просто він був тестем мого колишнього Євгена!

– Ти сподівалася побачити молодшого чоловіка, – спитав він.

– Ти зраз просто впадеш від того, чого я так на тебе відреагувала, – почала я.

Ми реготали до колік від того, як доля повертає людей один до одного. Я рада, що Матвій не розчарувався, як і я. Ми продовжуємо спілкуватися і ходити на побачення і так з усього виходить, що наше весілля буде швидше, ніж весілля Євгена і його любки. Хто б міг пошуміти, чи не так?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

КІНЕЦЬ.