Одружувалися із дружиною, коли обом було по 20 років. У шлюбі загалом прожили 19 років.

На жаль, із хорошого у шлюбі можна назвати лише дочку. Суть у тому, що я все життя тяжко працював, щоб утримувати сім’ю, як у нас це часто відбувається, і як у нас це прийнято.

Від дружини підтримки нуль, навіть постійно нила і пилила, дорікала і порівнювала з іншими чоловіками не на мою очевидну користь. Про підтримку у скрутні часи я теж мовчу, у мене загинув брат, для мене це страшна трагедія, дружині байдуже, я знову крайній, винний і маю дивитися на інших, і так у всьому і завжди.

Коли все навалилося, я впав у депресію та запив. І так само, як і в багатьох історіях, які я тут читав, моя дружина вирішила все по-своєму.

Знайшла коханця та закрутила роман. Я виявив слабкість, не міг віддати сім’ю та доньку, не сім’ю, а саме доньку. Загалом, кинув пити, завів справу, з дружиною на словах помирилися, а коли дочка виросла, я подав на розлучення.

Ні не тільки через зраду дружини в минулому, і ні, я не зраджував. Я зустрів свою другу дружину, пішов по-чесному без брехні і зрад, при розлученні залишив усе колишній, нове життя починав з нуля.

З донькою стосунки зберіг, вона мене зрозуміла. Ні про що не шкодую, про те, що розлучився.

Своє щастя знайшов саме з нинішньою дружиною, за 11 років спільного життя не чув від неї грубого слова і вона завжди поряд, вона завжди підтримує та розуміє, я не самотній як це було у минулому шлюбі.

Я по-справжньому щасливий і роблю все, щоб моя нинішня дружина була щасливою.
Ось так ось, на жаль, часто і буває, все життя намагаєшся, б’єшся за сім’ю, а тебе звинувачують без вини і витирають ноги.

Начебто й у сім’ї, а все одно самотній, як не знаю хто. Щастя вам, бережіть, цінуйте та кохайте одне одного.

КІНЕЦЬ.