В автобусі Зоряна гірко плакала. Дорога до Парижу не близька, напевно, і на кордоні доведеться постояти, але вона спіймала себе на думці, що їй просто байдуже.

Байдуже, що буде далі.. Бо після всього, що сталося, вона просто і не уявляє, як їй тепер будувати своє життя.

В голові крутилися мамині слова:

“Ти маєш його відпустити. Сестра твоя дитину чекає, а ти так і не змогла подарувати чоловікові спадкоємця”.

В той вечір Зоряна дуже поспішала додому, бо свій 30-річний ювілей хотіла відзначити в колі найближчих їй людей.

Вадим сказав, що вдома на неї чекає сюрприз. От тільки голос у нього, чомусь, був не дуже веселий.

Але Зоряна подумала, що він це так спеціально сумно сказав, щоб була інтрига.

Жінка йшла додому, і гадала – що цього разу подарує їй її коханий чоловік? Айфон чи ті сережки з діамантами, які їй так сподобалися?

З чоловіком Зоряні пощастило, він був доволі забезпеченою людиною, а головне – не жадібним, так що дружина могла і не працювати навіть.

Та Зоряна ходила на роботу заради того, щоб почуватися потрібною і впевненою в собі.

Єдиною серйозною проблемою у подружжя була відсутність дітей.

Вони зверталися до багатьох лікарів, але ті лише руками розводили, казали чекати і сподіватися на краще, бо чогось серйозного, що заважало б їхньому батьківському щастю, вони не бачили.

Вдома на Зоряну і справді чекав сюрприз, і навіть не один. Перше, що вона побачила – це валізи в коридорі.

На кухні сидів Вадим, її молодша сестра Тетяна, і мама, яка була готова все пояснити своїй старшій доньці.

– Присядь, Зоряно, – тихо сказав Вадим. – Розмова буде нелегка. Тетяна дитину чекає. Від мене.

Після цих слів Вадим подивився на Тетяну і тещу, і сказав, що далі вони мають продовжити сімейну нараду, і вирішити, що робити далі, а він, тим часом, піде і прогуляється.

Наступні події Зоряна пам’ятає як у страшному сні. Сестра винувато плакала, показувала на свій живіт. А мама переконувала, що їй треба відступитися від чоловіка, з яким прожила майже 10 років.

– Дитині батько потрібен, тому ти повинна відступитися, – торочила мама. – Ми з Тетяною тут тобі уже і валізи зібрали, поживеш поки у нас з батьком, а далі сама вирішиш, що робити.

Розлучення було швидким і дуже болючим. Зоряна вирішила, що поїде за кордон, у Францію, куди її вже давно кликали закордонні партнери.

Робота, в яку вона поринула з головою, дала можливість їй відволіктися від сумних думок, а з своїми рідними людьми, які так підло і несправедливо вчинили з нею, вона перервала будь-який зв’язок.

Але родичі таки з’явилися в її житті, через рік, коли у Зоряни вже все владналося в новій країні, і у неї навіть з’явився тут дуже достойний чоловік, Франсуа, який був керівником фірми, де вона працювала.

Першою зателефонувала мама, стала плакатися, що у Тетянки з Вадимом життя не клеїться, і навіть народження дитини нічого не змінило – Вадим хоче розлучення.

– Це все через тебе, бо він тебе не може забути, – плакалася у слухавку сестра.

Не забарився з дзвінком і сам Вадим.

Він плакав, просив пробачення, визнав, що допустився величезної помилки, яка усім життя зіпсувала, але просив Зоряну його пробачити і повернутися до нього, бо без неї йому і життя не миле.

“Зрадників пробачати не можна”, – твердо наголосив Франсуа Зоряні.

“А може, воно і добре, що Вадим так вчинив, бо інакше ти б не стала моєю”, – посміхнувся він.

Правду кажуть, що ніколи не знаєш, де знайдеш, а де загубиш.

А на чужому нещасті таки щасливим ще ніхто не став.

Джерело