Два роки тому я вийшла заміж. З Михайлом ми разом навчалися в університеті. Одразу закохалися один в одного, досить швидко одружилися та почали жити разом.

Оскільки ми закінчували один факультет, то й працювати пішли до однієї компанії. Але я досить швидко зрозуміла, що мені буде важко реалізувати себе у цій сфері. Тому вже через кілька місяців я звільнилася і вирішила працювати на себе.

Мені завжди казали, що з мене вийшов би чудовий викладач. Тож я вирішила давати уроки через інтернет. Спочатку було дуже важко. Я постійно шукала клієнтів, намагалася рекламувати себе якнайбільше і ночами вчилася сама.

Михайло усіляко мене підтримував у цьому моєму починанні. І ось, через рік зусиль, у мене нарешті вийшло. Я наростила базу постійних учнів, цінник на заняття також підвищила.

Справлятися з цим було непросто, але мені дуже подобалося те, чим я займаюся. У заробітку я, звичайно, також дуже виросла. Проблема була лише в тому, що якщо кілька років тому ми з моїм чоловіком заробляли приблизно однаково, то тепер я отримувала втричі більше, ніж він.

З одного боку, він завжди тішився за мене. Але з іншого, я розумію, що йому було важко з цим упокоритися та у нього виникали певні комплекси на цьому ґрунті. Я навіть неодноразово намагалася обережно уточнити у нього, чи все гаразд.

– Любий, а тебе це точно ніяк не бентежить? – Запитувала я.
– Ліля, ну ти що, навпаки, я дуже пишаюся своєю дружиною. А що, якби ти вдома сиділа і нічого не робила? А так ми з тобою розвиваємось у різних сферах, жодної конкуренції. Мені навіть подобається, що в тебе все зростає великими кроками, – переконував він.

Сімейний бюджет у нас, до речі, був загальний, як і тоді, коли ми тільки одружилися. З різницею лише в тому, що тепер я у рази більше заробляла. Але жодних непорозумінь у нас не виникало, і я була рада, що в мене такий усвідомлений чоловік.

Але буквально нещодавно я отримала чергову зарплату та усвідомила, що у мене якраз вистачає фінансів на одну велику покупку, про яку я давно мріяла. Це справжня дрібниця, лише сумка, але дуже дорога. Ось я і не стала чекати, поки хтось мені її подарує. Вирішила купити сама.

Похвалилася покупкою перед чоловіком, він начебто зрадів і привітав мене. Але наступного дня знову завів розмову про це.

– А скільки вона коштує, ця сумка? – уточнив він.
– Ой, сама не вірю, що відвалила таку суму. Тридцять тисяч, – поділилася з ним я.

– Ліля, ти мене, звичайно, вибач, але це вже занадто. Ти ж знаєш, що у нас машина в кредит куплена і багато чого ще потрібно купувати у нову квартиру. Тобі не здається, що це надто великі витрати з урахуванням того, що я щойно озвучив? – раптово спитав він.

– Ну я ж вкладаюся в наші домашні витрати так само як і ти. Тож не треба мене звинувачувати в тому, що я про це забула. А сумку я давно хотіла, ти чудово знаєш. Мало того, я її купила за власні гроші, ні в кого не просила, – відповіла йому я.

– Так, але якщо ти так багато заробляєш, чи не краще вкладатися більше в сімейний бюджет? Ми ж тепер якось сім’я, – нагадав мені він.

Я дуже засмутилася тим, що він мені наговорив. Тепер не знаю, як бути далі. Може, я й справді маю вкладатися в сімейний бюджет відповідно до своєї зарплати? Але з іншого боку, я й так вже мовчу про те, що сама дарую собі подарунки, плачу за себе в ресторанах і вкладаюся навпіл у сімейні витрати. Виникає відчуття, що чоловік у сім’ї – я.

Тож змиритися з тим, що запропонував мені мій чоловік, я не зможу. І, зважаючи на все, попереду на нас чекає дуже серйозна розмова.

КІНЕЦЬ.