Тридцять шість років мій шлюб із Дар’єю процвітав на основі взаємної поваги та відкритого спілкування, але її недавній відхід з викладацької роботи порушив нашу гармонію.

Колись вона повністю присвятила себе своїй професії, занурившись у навчальні справи та самовдосконалення, і я захоплювався її відданістю, незважаючи на те, що відчував себе осторонь. Коли з’явилося материнство,

воно пом’якшило її інтенсивність, збалансувавши її увагу між роботою та сім’єю. Проте несподіваний поштовх до виходу на пенсію вихлюпнув потік недоречної енергії у нашому будинку.

Дружина почала невпинно займатися ремонтом та реорганізацією, перетворюючи дрібниці на привід для суперечок, руйнуючи світ, яким ми колись дорожили.

Тепер повернення додому викликає у мене не заспокоєння, а страх, оскільки я передчуваю конфронтацію через несуттєві речі.

Незважаючи на втручання нашої дочки, яка пропонує нові захоплення чи заняття, Дар’я залишається непохитною, залишаючи мене розгубленим.

Я сумую за колишніми часами, коли робота та сімейне життя перебували в рівновазі. Як я можу допомогти Дар’ї знову знайти мету і радість, повернувши спокій у наше спільне існування?

КІНЕЦЬ.