Рік тому я вийшла заміж. Коли ми тільки познайомилися з батьками майбутнього чоловіка, то я одразу відчула себе поряд з ними затишно та спокійно.

Його батько особливо сподобався, він мені здався людиною доброю і чуйною. Ми фактично одразу порозумілися й одразу знайшли цікаві теми для обговорення.

Дружина Віктора Семеновича – мачуха мого чоловіка. Мама Андрія пішла з сім’ї, коли він був ще маленьким, а тому вихованням сина батько займався сам. Свою другу дружину, з якою я й познайомилася, він зустрів років із десять тому.

Вона була приємною жінкою, але менш розкутою та товариською. Але найголовніше, вона не справила на мене враження жахливої свекрухи, яка докучатиме і лізтиме в наше життя.

Тато чоловіка мав свій невеликий бізнес – займався постачанням та продажем автозапчастин. Справа була дуже прибуткова – у Віктора Семеновича з’явилася своя квартира, дача та машина. І все це він придбав не в кредит, а саме за зароблені кровно.

Мій Андрій також намагався налагодити свій бізнес, щоб ми нічого не потребували. І доки він старався, ми жили в орендованому житлі. Грошей загалом вистачало, але свій будинок собі дозволити ми не могли.

Проте ми ніколи не скаржилися рідним на своє фінансове становище, та й на проблеми в цілому. Андрій вихований так, що він завжди все вирішує сам – це мені й подобалося в ньому, інакше навряд чи я стала б його дружиною.

Нещодавно нам зателефонував Віктор Семенович та запросив до себе в гості, сказав, що має для нас сюрприз. Ми приїхали, купили тортик до чаю, сіли за стіл, почали вести розмови про це. І тут батько чоловіка вручив невеликий подарунковий пакетик нам. А у пакетику цьому були ключі… від квартири!

Свекор усміхався, явно задоволений собою і враженням, яке справив на нас. Потім оголосив, що ми тепер маємо власне житло. Він купив нам квартиру у чудовому районі. Андрій одразу пішов у відмову, мовляв, я сам зможу заробити на своє. Але батько його переконав: “Нехай це буде ще один подарунок від мене на ваше весілля”.

Але річ у тому, що подарунком на весілля була машина – що також недешево. А тут ще й квартира. Мені теж стало ніяково, але Віктор Семенович наполягав, вмовляв нас не сперечатися і просто взяти ключі.

Зрештою ми подякували батькові за такий щедрий подарунок і радісні поїхали дивитися нове житло. Але не минуло й години з моменту нашого від’їзду, як подзвонила мені свекруха. Вона буквально благала мене не приймати подарунок, тому що це занадто дорого, а їм, старим людям, теж хочеться ще пожити. Такі витрати її чоловіка – перебір.

Я спершу розгубилася, а потім сказала, що це рішення Віктора Семеновича. І якщо він захотів зробити такий подарунок, значить, він був впевнений у собі та своїх фінансах. Вона кинула слухавку.

Не те щоб я прямо вхопилася за цю квартиру, ні. Просто нам спочатку подарували, вмовляли, а потім вимагали, щоби ми самі й віддали подароване. Це було неприємно.
Я не почала розповідати про це чоловікові, як і його батькові. Зателефонувала свекрусі та попросила про зустріч, але вона відмовила мені. Вона звинуватила мене у крадіжці та заявила, що я не цураюся прибрати до своїх рук чуже майно. Я очманіла від таких висловлювань на свою адресу.

Тоді я вже зрозуміла, що не приховуватиму ситуацію і поділилася тим, що сталося з чоловіком. Він запевнив, що ми разом поїдемо та поговоримо з батьками. Але ми прийшли не зовсім вчасно, бо застали скандал. Свекруха кричала на Віктора Семеновича:

– Старий бовдур, навіщо ти їм квартиру подарував?! Наче нам ці гроші витрачати нікуди!

Я, м’якa кажучи, була приголомшена від почутого. Свекор не відступав:

– У нас стільки грошей, що я можу тобі окрему квартиру купити!

Коли вони помітили нас, то затихли, але свекруха одразу пішла, грюкнувши дверима. Батько чоловіка просив вибачення за те, що сталося, і попросив не переживати з приводу квартири – він не збирається її забирати у нас. Також він розповів, що сварки у його сім’ї через гроші вже давно – свекруха вважає, що Віктор Семенович нераціонально витрачає фінанси. Свої ж фінанси.

Ми постаралися підтримати батька, поспівчувати. Мені було дуже шкода його. Свекруха перестала спілкуватися з нами – вічно з незадоволеним обличчям ходить, коли ми приїжджаємо. Але й ми не маємо бажання підтримувати з нею контакт. Нам головне, щоб у Віктора Семеновича все було гаразд.

КІНЕЦЬ.