Ми з чоловіком із тих батьків, хто завжди намагався дати дітям усе найкраще. У дитинстві купували їм усе, що вони хотіли, займалися їхньою освітою.

Шукали всі можливості, щоб влаштувати хлопчаків у добрі університети. І все ж начебто склалося!

Старший Вітя поїхав за кордон, живе там вже багато років. А молодший Андрій вивчився на адвоката, відкрив із товаришем контору.

Спочатку справи йшли добре, але згодом партнер сина зв’язався з якимись нечесними людьми. Не знаю, що там вже сталося, але в результаті довелося терміново продати Андрія нову квартиру та машину, щоб і всі гроші віддати тим людям.

Сам син потім довго ховався в однієї дівчини, з якою тоді зустрічався. Мабуть, якихось великих начальників вони з товаришем образили. Або бандитів.

Але час минав, ховатися вічно не було сенсу. Андрій знову почав вести приватну адвокатську практику у шлюборозлучних справах, але вже не в таких масштабах. Брав кілька клієнтів та вів їх. На спокійне самотнє життя Андрію вистачало. З дівчиною тієї розійшлися вони. Теж не знаю чому. Ну, не зійшлися характерами.

Оскільки своє житло син втратив, ми його пустили жити до квартири, яку раніше здавали. Ми з чоловіком дві такі купили, коли ще працювали. Невеликі однокімнатні, але в новому будинку. Записали одну на мене, другу – на чоловіка. Планували тоді, що в одній старший син буде жити, а в іншій – молодший. Старший свою вже продав, а Андрія – стояла.

Ми хотіли на нього цю квартиру переписати відразу, тому що все одно йому дістанеться. Але він відмовився. Сказав, що залишився винен банкам, тому можуть відібрати.

Вирішили так: квартира залишається записана на нас, а житиме в ній Андрій. І наче схема хороша, але син, оселившись у квартирі, не став платити за комунальні послуги. Ми з чоловіком дізналися про це не одразу. Андрій казав, що вчасно та в потрібному обсязі виплачує гроші по квитанціях.

Але одного разу з мого банківського рахунку просто списали частину накопичень. Я думала, що стала жертвою шахраїв, побігла швидше до банку розбиратися. Там мені повідомили, що гроші були списані за борги по комуналці. Квартира на нас із чоловіком. Працівниця банку все мені пояснила, запропонувала одразу карту під’єднати до платежів, щоби борги не накопичувалися. Я погодилась. Вирішила, що з сином вже потім розберемося, аби газ чи світло у квартирі не відрізали.

Потім ми з чоловіком поїхали до Андрія поговорити. Вирішили застати його вдома зненацька, не дзвонити. У поштовій скриньці у під’їзді побачили купу паперових квитанцій. Син навіть не зволив витягти їх!

Піднялися, відчинили квартиру своїм ключем, зайшли. У хаті бруд страшний! Підлога не мита давно, посуд брудний у мийці. Зайшли до кімнати – ліжко розібране, білизна несвіжа. На комп’ютерному столі пусті брудні чашки.

З усього чистого – тільки костюми у шафі висять із хімчистки. Випрасовані, щоб на клієнтів враження справляти. А самого Андрія вдома взагалі немає. Я прибралася у квартирі, як змогла. Сміття викинула. Приготувала суп і ми з чоловіком поїхали. Увечері я до сина подзвонила.

– Ти комуналку сплачуєш? За житлом стежиш? У мене таку суму за твої борги списали! – кажу йому.

А він відповідає так спокійно:

– Я віддам.

– У тебе якісь проблеми? – питаю.

– Ні, все добре! Просто забув сплатити.

Забув! Та він навіть квитанції не діставав!

Вирішила тоді на сина не тиснути, зачекати, коли гроші віддасть. Але наступного місяця в мене відбулося автоматичне списання грошей з карти.

Ми з чоловіком дзвонили по черзі до Андрія, намагалися волати до його совісті. Відповідь отримали ту саму: я віддам.

При цьому ми стежимо за сином у соцмережах. Він регулярно з’являвся у досить дорогих місцях, їсть явно недешеві страви, п’є дорогий алкоголь. Усі фотографії в соцмережах свідчать, що він живе на широку ногу.

Місяць тому їздив у гори на відпочинок. А комуналку сплачує мати-пенсіонерка!

Та сума не велика. Близько трьох тисяч гривень. Але ж ми й так йому цю квартиру віддали! Хоча могли б ще на ній якийсь час заробляти, просто здаючи.

Борги він ніяким банкам не виплачує, квартиру не обслуговує, але при цьому ходить по дорогих закладах. Як вплинути на нього – не знаю. Рік вже, виходить, ми з чоловіком у цій кабалі. Оплачуємо комунальні та їздимо прибирати житло.

Думаю, може переписати квартиру на Андрія. Нехай сам розбирається і в платежах, і в наведенні порядку. А якщо банк забере – що ж, його проблеми. Потрібно було раніше думати головою.

Ось так робиш все для дітей, а потім з них не пойми що виростає.

КІНЕЦЬ.