Ірина прокинулася серед ночі, підвелася на ліктях. Побачила під дверима в коридор тонку смужку світла. Ігор прийшов. Яка година?

Смужка світла під дверима зникла. Ірина лягла на подушку, заплющила очі, старанно вдаючи, що спить. Тихі кроки чоловіка застигли біля ліжка.

Декілька нескінченно довгих миттєвостей було тихо. Потім почувся шурхіт одягу. Ігор роздягся, і, намагаючись не зачепити її, ліг поряд.

-Ігорю? – покликала Ірина.

-Га? Що? – спитав він, вдаючи, що вона розбудила його.

-Ти давно прийшов? Я не чула, – збрехала вона

-Давно, спи, – Ігор ненатурально голосно позіхнув і обернувся до неї спиною.

Ірина більше не могла заснути. Вона чула, що Ігор теж не спить, вдає… Актор із нього нікудишній. Тільки причини не спати вони мали різні. Ірина відкинула ковдру, встала і пішла на кухню.

Маленькими ковтками вона пила воду, сварячись на себе.

-Чому не спитала прямо? Не дала зрозуміти, що здогадуюсь, знаю? Чого переживаю? Залишитися самій? Так. А хіба я не сама?

Ірина поставила чашку в мийку і повернулася у ліжко.

Ігор спав, вже не вдаючи. А Ірина знову лежала без сну.

-Влаштувати сварку? Все висловити? І що? Стане легше? Це щось змінить? Поверне все у звичне русло? Ні. Але так більше не може тривати…

Ірина задрімала…

Прокинулась вона дуже рано. Ірина зайшла у ванну і раптом застигла біля дверей.

Вона побачила у відкритій пральній машинці рукав блакитної сорочки.

Ірина подарувала її чоловікові зовсім недавно. Вона дістала сорочку і аж присіла на ванну! Від сорочки йшов ледь вловимий запах жіночих парфумів.

Ірина не знала, що й думати. Вона взяла сорочку, кинула її назад у машинку і вирішила діяти.

-Досить. Досить терпіти. Не можна більше так. Пережити один раз і все. Ірина стала під душ. Тепла вода змивала з обличчя сльози, але полегшення не приносила.

Поки грівся чайник, вона фарбувала на кухні вії. Пензлик тремтів у пальцях, раз у раз залишаючи сліди туші на повіках. Ірина спробувала стерти з повік туш, але тільки розмазала її. Та все одно. Зачерпнула ложкою з банки розчинної кави і доки несла до чашки, розсипала по столу. Ірина відставила чашку. Пити каву розхотілося…

З маршрутки дорогою на роботу вона написала повідомлення чоловікові:

-Твоя сорочка знову пахне жіночими парфумами. Що вигадаєш цього разу?

Минулого разу він сказав, що випадково зустрів колишнього однокласника з дружиною.

На душі було сумно. На роботі все валилося з рук: робила помилки, відправляла документи не на ту електронну пошту, нікуди не могла додзвонитися… Раз у раз на очі наверталися сльози. І згадувався запах парфумів.

Додому після роботи вона не поспішала. Не хотілося з’ясовувати стосунки, сваритися. Але тягнути більше не можна.

-Будь рішучішою, – сказала вона собі. – Краще подумай, як поводитимешся з ним, що скажеш.

Й Ірина вела безглуздий діалог сама з собою…

…Вона зайшла в квартиру й одразу помітила черевики Ігоря. Вдома. Краще б і не приходив. Довго знімала плащ, туфлі, відтягуючи момент зустрічі з Ігорем. Вона зробив глибокий вдих й увійшла у кімнату.

Ігор сидів на дивані, дивлячись у телевізор, по якому йшов якийсь серіал. Він у житті не дивився серіалів. Ірина підійшла і стала перед ним, загородивши собою екран телевізора.

-Я слухаю, – вона подивилася на нього зверху донизу. – Давай вже, кажи. Чого зволікати? – Ірина спідлоба дивилася на Ігоря.

Він підвівся і мовчки дивився на неї.

-Та годі вже. Скажи правду і все. Обом стане легше, – попросила вона, скривившись.

Сльози набігли їй на очі. Ірина моргнула, і вони струмками потекли по щоках.

-Що сказати? – Ігор вдав, що не розуміє, про що вона говорить.

-У кого був уночі? Такими дорогими парфумами навряд чи пахняться твої однокласники.

-Чого ти хочеш? – почав Ігор, але його зупинив дзвінок мобільника в кишені штанів.

Ігор дістав телефон і скинув виклик. Через секунду телефон задзвонив знову.

-Відповідай. Переживає, мабуть, – єхидно сказала Ірина.

Ігор відключив звук і поклав телефон на диван. Поки Ірина думала, що сказати, з сумочки почулася мелодія її мобільника. Номер незнайомий. Ірина відповіла.

-Ігор так і не сказав тобі? Я допоможу йому. Я вагітна. У нас скоро буде син, чи донька. Розумієш? А ти без дітей… – Ігор забрав із рук Ірини телефон.

-Дитина, значить? А я без дітей? І коли ти збирався мені сказати про це? – запитала Ірина.

-Послухай, Іринко, я не хочу сваритися…

-Вона вирішила допомогти тобі піти від мене. Ти сказав їй, що я тебе не відпускаю? Що я сварлива і нерозумна жінка? Адже саме так говорять чоловіки коханкам про своїх дружин? Я давно знаю все. На цьому з’ясування стосунків вважаю закінченим. Іди. Негайно!

Ірина побігла на кухню попити води. Склянка тремтіла в руці. З кімнати чувся шум ящиків комода, звук блискавки, мабуть на дорожній сумці, що застібається. Коліщатка валізи застигли на мить біля дверей на кухню.

Ірина запереживала, що Ігор зараз зайде. Але ні. Коліщатка валізи покотилися далі, у коридор. Гримнули вхідні двері.

От і все. Ірина опустила голову на руки і заплакала.

Потім зателефонувала Тамарі. Подруга приїхала через пів години… Трохи полегшало…
…Ігор не приходив і не дзвонив. На роботі Ірина відволікалася, намагаючись не плакати. Тяжче було вечорами та ночами. Виручала вірна Тамара. Щодня допізна сиділа в неї, а то й ночувати залишалася.

Скільки минуло часу? Тиждень? Два? Якось на роботі Ірині стало недобре. Несподівана здогадка промайнула у неї в голові.

-Цього не може бути! – тільки й подумала вона розглядаючи тест.

Ірина була вагітна.

Вперше останнім часом вона поспішала додому. Вперше дуже хотіла їсти. Але в холодильнику знайшла тільки шматок присохлого сиру, кілька яєць і трохи хліба.

Поки варилися макарони, вона жувала черствий хліб. Потім їла макарони прямо з друшляка.

Вона не повірила тесту… Не можна тішити себе надією. Це помилка. І все ж таки зателефонувала лікарці. Зраділа, що її можуть прийняти зараз. Усю дорогу їхала маршруткою і молилася про себе:

-Нехай це виявиться правдою. Будь ласка. Я не витримаю, якщо це помилка…

…Чому так довго? Чому лікарка мовчить?

-Що? Помилка? – запитала Ірина.

-Чому ж? Все гаразд, ви вагітні, – сказала лікарка.

-Що, справді? Я вагітна? – Ірина засміялася і заплакала одночасно.

Який жарт долі. Ігор пішов до коханки, і саме в цей момент вона дізналася, що вагітна після стількох років спроб. Ну і нехай. Це буде її, і тільки її дитина. Ірина кілька разів на день розглядала живіт перед дзеркалом. І щоразу їй здавалося, що він трохи збільшився, заокруглився.

Вона ходила на роботу, гуляла, робила домашні справи і невпинно посміхалася.

Коли живіт став помітним, несподівано прийшов Ігор, якийсь пом’ятий, оброслий. Він відкрив двері своїм ключем, сів на пуфик у коридорі, похмуро опустивши голову.

-Що трапилося? З батьком щось? – занепокоїлася Ірина, вийшовши до нього.

Батько Ігоря пів року тому заслаб. Ігор підняв голову і глянув на округлий живіт Ірини.

-Даремно я прийшов, – він усміхнувся.

Ірина нічого не сказала. Нехай думає, що хоче. Правильно кажуть, що людина думає про інших у міру своєї зіпсованості.

-А в мене все дуже погано, Ірино, – сказав Ігор.

Ірина чекала, не поспішала, не запитувала. Їй було його не шкода.

-Дитина… Хлопчик. Її попереджали, що він буде дуже слабенький. Пропонували припинити. Вона нічого мені не сказала. Хотіла втримати мене так, або не вірила сама, – він заплакав. – Я не знаю, що робити, Іринко. Ну гаразд. Я піду, Ігор вийшов на майданчик.

-Ігорю! – гукнула його Ірина.

Він, не обертаючись, махнув рукою і почав спускатися сходами.

Ірина зачинила двері. Так, вона хотіла, щоб їм теж було погано. Але такого не хотіла. Ні, не такого. Вона погладила свій округлий животик.

-Вибач, малюк. У нас все буде добре…

Вирішила перевіритися ще раз.

-Все добре. Даремно хвилювалися, матусю. Абсолютно здорова дівчинка. Вітаю!

-Я не дочула? Ви впевнені? Дівчинка? Здорова? – Ірина попросила повторити, не вірячи, що правильно зрозуміла.

Дочка! Вона їхала додому і щасливо посміхалася всю дорогу.

Наступного дня прийшла свекруха вмовляти помиритися із чоловіком. Гидливо дивилася на живіт Ірини.

-Ну, помилився, з чоловіками таке буває. Він і був з нею кілька разів. Вона вирішила втримати його дитиною. Ігор порядний, не міг її залишити.

-Ага. Порядний. А мене залишив? – обурилася Ірина.

-Та ти ж сама його виставила. Іринко, не гарячкуй, подумай. Одній важко виховувати дитину. Все не без гріха. Ігор прийме її, як свого, – свекруха багатозначно подивилася на живіт Ірини.

Вона навіть не придумала, що сказати на таку заяву.

-Йому недобре. Він пішов звідти, у нас живе. Ірино, подумай, – вже біля дверей сказала зовсім зневірена свекруха.

Ігор прийшов через два тижні. Просив вибачення. Сказав, що жодної секунди не сумнівався, що це його дитина. Його коханка віддала їхнього слабого сина в дитячий будинок, звільнилася з роботи і поїхала кудись.

-Приїде інша, – сказала Ірина. – Як вірити тобі після всього? Йди.

Ірина закрила за ним двері…

Через три місяці в неї народилася донечка Іринка.

Ірина дозволяла Ігорю приходити до доньки, брати участь у її вихованні. Але вона йому так і не пробачила.

Через рік вона познайомилася з Максимом. Вони дуже покохали один одного. Максима зовсім не хвилювало, що в Ірини є донька. Навпаки, він теж дуже її полюбив.

Зараз вони одружені, а невдовзі у подружжя народиться син…