Їх двір жив своїм окремим, унікальним життям. Було там дві компанії – діти і літні жінки.

Діти гралися, витягували у двір іграшки та цукерки.

Майстрували курені і робили «сховки». А взимку дружно будували величезну крижану гірку й каталися з неї.

Компанія ж бабусь, була дуже різною. Кілька тихих сільських стареньких у темних акуратних хусточках, привезених наглядати за внуками, які так і не звикли до міського життя.

Пара дуже порядних і кокетливих подружок, що хизуються капелюшками та рукавичками – навіть улітку.

Як у будь–якому дворі, була своя трійка сварливих жіночок, яким все було приводом для крику та зʼясування стосунків.

Головною в цій компанії була баба Дося – висока, міцна старенька. З прямою спиною та великими кистями рук.

Ходила вона в вовняній кофті, щільній спідниці, хустці в квіточку і закритих домашніх туфелькаї. З незмінною полотняною господарською сумкою.

Квартиру в цьому будинку колись дали її покійному чоловікові. Він був справжнім красенем.

Баба Дося його дуже любила, ходила за ним, як за немовлям. А коли його не стало – то ледь пережила втрату…

Ніхто точно не знав, але у дворі ходили чутки, що сільська та роботяща Явдоха одружила на собі єдиного професорського сина після якоїсь не дуже хорошої історії.

А ще тому, що закохалася в нього, коли приїхала в місто до матері, яка працювала у професора хатньою робітницею.

– Знаємо ми, як такі справи робляться… – гомоніли старенькі в дворі. – Залетіла дівка. Та не на ту натрапив. Ось і довелося одружитися. Тут уже не відвертишся, син же ж – копія…

Бабусі, згуртовані спільною таємницею, розуміюче кивали головами на слова відомої пліткарки баби Тані.

Син баби Досі був і справді повною копією батька.

Високий і темноокий, з широкими плечима і шляхетною поставою. Мати дивилася на нього і щоразу застигала від щастя та гордості.

Його і звали як батька – Сергій. Сергій Сергійович…

Він рано одружився з милою, біленькою дівчиною і, незабаром, до бабусі на вихідні почали привозити внучку Наталку, що теж пішла в батьківський рід.
Щодня баба Дося з сумкою, повною гостинців їхала на трамваї до Сергійка й Наталочки.

Везла закрутки та гарячі котлетки, помідори і яблучка з ринку. Допомагала…

Але насправді вона не могла прожити й дня, щоб не побачити сина. Поверталася сяюча, з порожньою сумкою. А ввечері виходила у двір – поспілкуватися.

Вона приглядала за всіма дітьми в дворі, мимохідь когось посилаючи одягнутися тепліше, когось сварячи за дірку на коліні.

Плітки вислуховувала, але не підтримувала. Дуже тонко жартувала з подружок.

Дуже стримано і мимохідь говорила про події. От тільки не могла втриматися і щоразу знаходила привід похвалити сина. За все, за будь–яку дрібничку.

На бабу Явдоху можна було покластися в будь–якій ситуації – зустріне новий диван, прийме посилку, купить молока.

Вона була головною в цьому дворовому царстві і всі це визнавали!

Діти підростали і вже не з’являлися у дворі. І тільки баба Дося здавалася вічною та незмінною.

Підросла Нaталка приїжджала на вихідні мити підлогу і, як і раніше, забирала повну полотняну сумку гостинців.

Син приїжджав на своїй машині забрати банки, які баба Дося крутила всю осінь.

Постарілий вже він, не дивлячись на матір, пхав банки в багажник.

А вона стояла поруч і дивилася в його таке улюблене обличчя і сяяла від щастя…

Навесні баба Дося щаслива ділилася з подружками новиною – Наталя виходить заміж!

Житимуть молоді у баби Досі – не вести ж чоловіка в квартирку до батьків.

Вона віддала молодим спальню, забравши звідти тільки портрет чоловіка, а сама переїхала у прохідну кімнатку.

Перший місяць баба Дося аж помолодшала! Літала в магазин, смажила дітям оладки і варила борщ.

Потім якось притихла. Не розповідала, але бабусі дізналися, що живеться їм разом погано – молоді дуже сваряться і Наталка в сварках звинувачує бабу Досю.

Баба Дося почала довше сидіти на лавці, але виходити намагалася пізно, коли всі розходилися по хатах. Щоб ні з ким не розмовляти…

А одного разу не витримала і розплакалася сусідці Каті…

Розповіла, що молоді розлучаються, тому що вона, Дося, відмовилася залишити їм квартиру і поїхати в кімнатку в гуртожиток, де раніше жив молодий чоловік із батьками…

Катя вирішила сама поговорити з Наталкою при нагоді. І вона через кілька днів зʼявилася…

…Наталя вдягнула домашній рожевий халатик і взула бабусині капці. Вона взяла пакет зі сміттям і вийшла з квартири.

Не встигла Наталя закрити двері, як раптом почувся голос сусідки Каті.

– О, Наталка! – заспівала та. – А я тебе якраз шукаю! Спитати тебе хотіла – а що ж це батько твій бабу Досю до себе жити не візьме, га? Адже вона все життя для нього жила! А ви її тепер з власної хати виставляєте!

Наталка аж пакет випустила від здивування.

– А ви що не знали?! – запитала вона. – У нас же тут ціла сімейна таємниця є.

Катерина так і ахнула від несподіванки.

– Чого він її забирати має? – продовжила Наталя. – Вона ж йому не рідна!

І Наталка розповіла сімейну історію…

Явдоха і справді любила старшого Сергія так, що чути більше ні про кого не хотіла.

А він її не помічав – сільську дівчинку, доньку хатньої робітниці.

Він крутив романи із найкрасивішими дівчатками свого кола. І докрутився…

Була велика сварка, дівчинку терміново видали заміж, як і планували раніше, в іншу країну.
Батьки дівчинки були дуже впливовими людьми, тож Сергію можна було забути про кар’єру…

Її сім’я від дитини відмовилася одразу. Батьки Сергія постали перед дуже серйозним життєвим вибором: або визнати дитину і все життя її виховувати, як другого сина, або відмовитися від неї і далі жити з цим рішенням.

Ось тут Явдоха в дев’ятнадцять років і показала свій характер та силу – почала благати батьків віддати їй малюка.

Вражені, вони вимагали пояснень. А вона просто відповіла, що любить Сергія всім серцем.

Знає, що йому не пара і хоче своє життя присвятити дитині.

Назвати його на честь батька і любити як уміє. Тому що заміж за іншого вона не піде, то хоч частинка Сергія буде з нею…

Тиждень Сергій думав – не вірив, що так буває…

Тиждень не виходив зі своєї кімнати. Говорив з матір’ю. З батьком. Потім ухвалив рішення і зробив Досі пропозицію.

І все життя вона жила заради своїх Сергіїв – старшого і молодшого. І щаслива була безмірно, і дякувала Богові щовечора за свою долю…

Син випадково дізнався, що вона йому не рідна. Вже коли був дорослий. Здивувався дуже звісно…

От таку історію розповіла Наталка…

…А через тиждень баби Досі не стало. Просто не прокинулася вранці…

Ховали її всім двором. Всі діти з колишньої компанії приїхали.

Поминки влаштували прямо на вулиці, винісши столи під розлогу черемху.

Спустошивши холодильники. Ще ніколи й нікого так не поминали! Поруч із портретом баби Досі поставили портрет її чоловіка – тільки разом!

…Син Сергій приїхав тоді, коли вже всі почали потроху розходитися.

За довгим і порожнім столом, у сутінках, залишився тільки немолодий високий чоловік, який опустив сиву голову на руки…

Він плакав, раптом усвідомивши свою втрату, і по–дитячому повторював:

– Мама… Мама…

Він боявся підняти голову і перестати повторювати.

Тому що відчував, що мама як завжди поруч і гладить його, маленького, по голові…