Образливо мені, бо в хаті, яку син звів за свій кошт, ґаздує моя сваха, але ні, не на кухні з баняками, а в своїй кімнаті і з пультом в руках. На новосілля мене ніхто не просив, і якби не важливі справи в місті, я б туди і не їхала.

“Свахо, ви до молоді не пхайтеся! Зараз так є”, – заспокоювала мене мама Ірини, бо я їй бачте сирну дошку зіпсувала, бо зі зворотнього боку на ній овочі нарізала до салату. Але кого мала питати, невістка ж на кухню ні ногою, як і сваха.

Діти в будинку, який вибудували, живуть майже пів року, і якщо син мене інколи запрошував до себе погостювати, то невістка жодного разу навіть не натякнула.

Я б і не їхала, зізнаюсь вам чесно, але потрібно було деякі питання по документах з квартирою вирішити, а юристів в нашому містечку толкових не було.

Перед поїздкою ж подзвонила Івану, спитала, чи не буду я їм заважати, якщо приїду на 3-4 дні в них погостюю і заодно всі питання свої владнаю.

Іван навіть радий був.

– Мам, які питання. Ми тобі завжди раді.

Так дивно мені було побачити в їх будинку свою сваху. Виявляється, та з першого дня в них живе, бо давно хотіла піти від чоловіка, але не було куди.

Сина я виховувала одна з десяти років. Заміж вдруге не вийшла, бо не до того було. Я ставила на ноги сина, щоб ні в чому не нуждався. Працювала на двох роботах ще й підпрацьовувала ночами, шила постільну білизну на замовлення, в той час з тим все було не легко.

Благо, що квартира була своя і здорові були.

Я могла ковбаски доброї не купити, але сина я таки вивчила, бо здібним Іванко мій був, математику знав гарно, а професію сам вибрав, став програмістом.

Ще під час навчання мій Іван купив собі хоч і однокімнатну, але квартиру.

Відразу ж від мене переїхав, а коли зустрів свою Іринку, то стали вони жити там разом.

Ось з цього моменту, ще до весілля, син від мене почав віддалятися.

А згодом, вже після весілля, Ірина почала говорити, що хоче жити в будинку. Ось вони й почали будівництво.

Мене хоч ніхто й не просив, але я всі гроші сину віддала, що мала прискладені. Це не багато, але все, що в мене було. Невістка ж ніде не працювала, бо відразу ж після весілля пішла в декрет, а після у ще один.

Ось так і вийшло, що Іванко своїми силами такий будинок звів.

Але після того, як вони там все закінчили, ні син ні невістка мене в гості не запрошували. Самі ж приїжджали по великих святах.
Ось так і сталося, що я ніби сама напросилася, бо мала деякі питання з юристами вирішити.

З пустими руками я не їхала. І постіль гарну дітям і онукам пошила, і смакоти різної накупила і грошей в конверт положила. Як-не-як, а вперше в добудовану хату їду.

Та там мене чекала несподіванка. Мало того, що невістка мене не приймала, як гостю, так з ними ще й моя сваха живе, але вона по дому нічого не робить.

Виявляється, в неї прикрий чоловік і при першій же нагоді вона від нього втекла в будинок, який вибудував мій син. Ні невістка ні сваха толком на кухні нічого роблять.

Я і голубців накрутила і салат олів’є приготувала. А невістка замість того, щоб подякувати, сказала, що я їй дошку сирну зіпсувала, бо різала на зворотній стороні всі овочі до салату.

Ну інакшої я не знайшла, то що мала робити, її ж на кухню ж не догукаєшся. Ірина так, кашки якісь варить, а переважно піцу замовляє, бо діти люблять.

Сваха каже мені, не пхайтеся, бо то молодь зараз так живе.

Мені дивно, бо Іванко їв мої страви, аж за вухами плескало…

Мені трохи обідно, бо я сина таким виховала, він завдяки мені освіту здобув, будинок звів, але я в ньому не прошений гість, а ось сваха моя ґаздує, як в себе, тільки не на кухні, а на дивані в своїй кімнаті з пультом в руках.

Я коли їхала то сказала сину, щоб краще вони до мене приїжджали, бо не дуже мені в його хаті раді…

Джерело