Ніколи не думала, що стану жертвою інтернет-трендів. Вже скільки я просиділа в Мережі, це не злічити за часом. І тут мені такий сюрприз. Добре, хоч дітей не встигли зробити. Довелося розлучатися. Я себе, звісно, не картаю, але часу витрачено багато, тепер потрібно шукати когось іншого.

А все чому? Тому що хтось не вміє жити і думати своєю головою. І в усьому покладається на стадне почуття. З чого б почати. Загалом, з коханим я познайомилися п’ять років тому. Рік ми гуляли, зустрічалися, проводили час разом. А чому б і ні?

Треба знайти себе, отримати задоволення від стосунків, насититися людиною, поки ще ніхто нікому нічого не зобов’язаний. Тож той рік пролетів швидко. Ми завжди були на зв’язку, або фізично, або по телефону чи комп’ютеру. Потім він запропонував мені з’їхатися, і ми зняли квартиру.

Тепер уже все стало серйозніше. З’явилися якісь дрібні побутові сварки. Які, втім, вичерпувалися вже за кілька хвилин. З ностальгією згадую той час. Проживши рік разом і не виявивши одне в одному жодних особливих мінусів, ми зрозуміли, що готові до весілля.

Було вирішено не турбувати батьків ні моїх, ні мого на той момент нареченого. Ми обидва працювали, тож якісь гроші у нас водилися. За обопільним рішенням ми домовилися зробити вечірку, для батьків і найближчих друзів. Двоюрідні бабусі та хрещені дядьки були в безпеці.

Їхати за тисячі кілометрів, щоб побачити нас уперше й востаннє, їм не було потреби, а ми могли нормально відсвяткувати своє одруження. Ми завжди були доволі прогресивними й адекватними. Чомусь представники старшого покоління вважають молодь наркоманами в татуюваннях, нероби і дармоїди.

У мене самої є татуювання і не одне, але я веду нормальний спосіб життя і ні в чому намагаюся палицю не перегинати. У будь-якому разі це краще, ніж цілодобово дивитися новини по ТБ і бубоніти прокльони собі під ніс. Три роки ми прожили як чоловік і дружина.

Спершу було трохи ніяково, я все чекала, що ми, як за командою, почнемо говорити про дітей, пелюшки, іпотеку та інші різні ось такі ось речі, але ні. Чоловік нічого подібного не пропонував. Та й я особливо не прагнула. Вирішила, що час підкаже, коли нам буде потрібно про все це переживати.

Поки що – робота вдень, серіали ввечері, а на вихідних можна придумати якісь інші розваги. Таке життя мене влаштовувало. І все йшло дійсно дуже навіть непогано, поки мій чоловік не “підсів” англомовний форум. Там люди всього світу обговорюють все – від політики і до різних нішевих тем.

Коротше кажучи, звалище думок. Ну а що, він програміст, працювати може як в офісі, так і з дому. Вдома ніхто не контролює, от і розважається як може. Я ж, у свою чергу, працюю тільки з офісу. Наш шеф частенько любить пройтися по своїх “володіннях”, перевіряючи, чи не ухиляється хто.

Тож для мене робочий день – по-справжньому робочий. Не те щоб ми якось напружувалися фізично, але морально іноді доводилося приходити додому, почуваючись вичавленим лимоном. У такі дні не хотілося нічого, окрім як лягти на ліжко, сховатися і дивитися улюблений серіал, поки не заснеш.

Голова теж має відпочивати. І ось в один із таких “ударних” днів, повертаючись додому, я зайшла в улюблену кафешку. Набрала там смаколиків собі й чоловікові та попрямувала додому. Вдома я, покрякуючи, зняла взуття, переодяглася в домашнє, привіталася з чоловіком.

За традицією запропонувала йому приєднатися до мене, коли він закінчить із роботою, але він був занадто зайнятий. Він дивився якийсь відеоролик у навушниках і був ним дуже захоплений. Я не звернула на це уваги. Захоче – знає, де мене знайти. Тож я налаштувала себе на чудовий вечір відпочинку…

Через півгодини чи близько того мені його повністю зіпсували. Чоловік, нарешті усвідомивши, що я з’явилася вдома, прийшов до мене в кімнату і почав щосили мене критикувати. Я, виявляється, на роботу ходжу виряджена і з косметикою, а для нього переодягаюся в піжаму і виглядаю як інша людина.

А чому так?! Перші хвилини я думала, що це такий дивний вид загравань. Потім зрозуміла, що ні – він справді хоче поговорити на цю тему, але сил на подібні розмови в мене не було, і той день ми якось пережили без сварок і звинувачень, але на цьому все не скінчилося.

Чоловік час від часу повторював свої претензії, які мені здавалися якимось його черговим “періодом” і на які дивилася крізь пальці. Зрештою я теж почала огризатися, мовляв, дівчина, яка працює, на кшталт мене, не зобов’язана ходити по дому в сукнях і заглядати своєму чоловікові в рот.

Ми живемо у XXI столітті, і в жінок давно вже є свої права, але він швидко і з блиском в очах запропонував мені кинути роботу і стати домогосподаркою. Він, бачте, може прогодувати нас обох… Клоун. Уявіть тільки, він дійсно хотів весь день сидіти вдома за комп’ютером.

Я б у цей час у сукні та макіяжі прибирала б квартиру, готувала всяке і посміхалася без причини. Жінка-робот якась. Так я зрозуміла, що мій чоловік дуже залежить від чужої думки і ні в що мене не ставить. Я хоч і заробляла менше за нього, але в більшості випадків ми платили порівну.

Я ще не в такому відчайдушному становищі, щоб це все терпіти. Так, за ці п’ять років було багато хорошого і веселого. Дуже шкода, що так все вийшло. Але сидіти вдома, кашоварити заради того, щоб чоловікові було приємно? А що потім, які мої перспективи, якщо ми розлучимося?

Краще вже зробити це заздалегідь, чи не так? Ось тому з мого боку розлучення пройшло тихо і без зайвих емоцій. З боку колишнього були крики жалю, але це вже інша історія. Не поважаєш власну дружину – будь готовий до того, що вона буде обходитися без тебе.

КІНЕЦЬ.