У Ігоря півроку тому не стало дружини. Прожили вони щасливо п’ятнадцять років. Два роки тому дружина занедужала. Ігор старався, робив все, щоб дружині стало краще — возив її на різні процедури, купував все необхідне, купував путівки до спеціалізованих санаторіїв. Але всі спроби виявилися марними, дружини не стало.

Залишилися вони вдвох — батько та тринадцятирічна дочка. Сумували, звичайно, але останнім часом розуміли, що мама скоро піде в інший світ.

Провели в останню путь, почали налагоджувати життя.

Але не тут було. Тепер вже колишня теща почала дзвонити внучці і плакати в трубку:

– Сирітка, ти моя! Залишилася бідненька без мами. Батьку-то що, одружиться ще, приведе в дім тобі недобру мачуху. Народять вони собі ще дітей, нікому ти не потрібна. Виставлять вони тебе або в дитбудинок віддадуть. Переїдь до мене, твоя мама хотіла б цього.

Спочатку донька просто засмучувалася після таких дзвінків, потім перестала розмовляти з батьком.

Ігор посадив Оленку за «стіл переговорів»:

– Давай, ти розкажеш, чим не задоволена. Потім ми з тобою вирішуватимемо ці проблеми.

Оленка із викликом розповіла все, що казала їй бабуся.

– Я хочу переїхати до бабусі, не чекати, коли ви мене виставите, – завершила вона свою розповідь.

– По-перше, я не збираюся одружуватися, – почав батько. – Але, звісно, життя – штука складна, і я не виключаю такої можливості. Я тебе люблю і ніколи не лишу тебе. По-друге, якщо ти хочеш переїхати до бабусі, їдь поки що на літо. Але дзвонитимеш щодня!

Влітку колишня теща жила на дачі. Ігор купив продуктів та відвіз доньку до бабусі. Бабуся традиційно зустріла внучку голосіннями:

– Сирітка ти моя, нікому ти не потрібна. От і батько випровадив тебе з дому.

Слухати це Ігор не міг, поцілував дочку та поїхав.

За тиждень пізно ввечері дочка зателефонувала:

– Тату, забери мене, – майже плачучи сказала Оленка.

Ігор помчав. А потім півночі втішав дочку після того, як вона розповіла, як прожила цей тиждень з бабусею.

Гуляти бабуся не відпускала, читати не дозволяла. Цілими днями знаходила роботу для онуки — полоти грядки, поливати, вся домашня робота лягла на плечі онуки. Бабуся вдавала нездужу і лежала на дивані, дивилася телевізор. Коли онука відмовлялася виконувати якусь роботу, сварилася:

– Вся в батька. Невміха. Нахлібниця. Хто тільки з тебе виросте? По кривій доріжці підеш. Була б жива моя дочка, вона не дозволила б тобі так розмовляти зі мною.

Оленка плакала, обіймаючи батька:

– Ти точно мене не лишиш?

– Не лишу, – заспокоював Ігор.

А вранці зателефонувала колишня теща. Дочка дивилася на телефон і не наважувалася підняти трубку.

– Тату, а якщо я взагалі не відповідатиму їй?

– Це твоя бабуся, тобі вирішувати. Я прийму будь-яке твоє рішення, – відповів Ігор.

Дочка заблокувала номер бабусиного телефону