Світлані вже за 35. В дочки кар’єра шикарна, і це в першу чергу моя заслуга, бо ніде я її не пускала свого часу. Ось я й почала натякати, що вже час і про сім’ю задуматись. Довго вона з тим тягнула, а недавно таки привела мені свого хлопця на знайомство. Тепер не знаю, як людям маю в очі дивитися. Це ж ганьба то яка. В мене одна надія, що цей хлопчина десь зникне з життя моєї доньки і вона таки зустріне свою долю
Світлані вже за 35. В дочки кар’єра шикарна, і це в першу чергу моя заслуга, бо ніде я її не пускала свого часу. Ось я й почала натякати, що вже час і про сім’ю задуматись.
Довго вона з тим тягнула, а недавно таки привела мені свого хлопця на знайомство. Тепер не знаю, як людям маю в очі дивитися. Це ж ганьба то яка. В мене одна надія, що цей хлопчина десь зникне з життя моєї доньки і вона таки зустріне свою долю.
Не знаю в який момент все пішло не так. Хоч я й виховувала Світлану самостійно, але впевнена, вона мала всього вдосталь. З дитинства доньці казала, що чоловіки це не головне, а в житті треба покладатися лише на свої сили.
Тож треба спочатку вивчитися, побудувати кар’єру і тільки десь в 28-30 задумуватися про сім’ю, дітей.
Саме тому я й не впускала Світлану ні до подруг на ночівлю, ні на довгі вечірки, адже думала, що все закінчиться дуже погано.
А все тому, що я дуже добре знала історії, де казали, ніби ночують в подруги, а насправді вештаються казна де.
Тому Світлана добре закінчила університет, хоч і не знайшла там вірних друзів. А після успішно побудувала кар’єру, я пишалася і трішки почала натякати дочці про сім’ю і дітей.
Та донька мене не слухала, адже вже була доросла і я не могла на неї вплинути.
Тому я почала час від часу її знайомити з синами своїх подруг, та щось нічного з цього не виходило. Світлана тільки переживала за роботу, але раптом мене заспокоїла, що вже зустріла хлопця і рано чи пізно приведе його на оглядини.
Час минав, але зятя мені ніхто не показував. Почала вже натякати, що пора б вже привести мені свого обранця.
І ось цей день настав – донька переступила поріг моєї хати з тим хлопцем. Та зятем його сильно не назвеш, хлопчина 20 років, а моїй доці 36 років. Такого я навіть в думці собі й уявити не могла.
Ось, наприклад, вони будуть іти по вулиці і всі будуть думати, що це брат і сестра, а не чоловік і дружина. Ну одним словом щось таке моя дочка вчудила, що й на голову не одінеш.
Я щиро вірю, що ці стосунки розваляться швидко і з крахом, і моя Світланка зустріне свою справжню любов.
Ну а як би ви реагували на таку різницю у віці? Хіба це нормально?