У тихому передмісті, де кожен будинок оточений дбайливо доглянутим садом, жила Анастасія зі своїм чоловіком Вітею. Їхнє життя було сповнене щастям та взаєморозумінням, поки один трагічний день не змінив все…

Вітя потрапив під машину, і цей інцидент перевернув їхнє життя, залишивши чоловіка прикутим до інвалідного крісла. Тепер, у глибині свого серця, Анастасія роздирається сумнівами.

Її любов до Віті була безмежною, але перспектива піклування про нього протягом найближчих десятиліть

здавалася непосильною ношею. Вона стояла біля вікна, дивлячись на вогні міста, і в її голові крутилося те саме питання: “Чи варто мені жертвувати своїми кращими роками?”

Увечері, сидячи у вітальні, вона вирішила обговорити це питання з Вітею. Атмосфера була напруженою, повітря було наповнене невисловленими словами.

Нарешті, Анастасія розпочала розмову: — Вітю, я… я не знаю, як нам бути.

Це так складно. Я люблю тебе, але я боюсь майбутнього. Вітя, насилу підбираючи слова, відповів: — Я тебе розумію, Настя. Це велике навантаження, і я не хочу, щоб ти жертвувала всім заради мене. Моя мама зможе допомогти, якщо ти вирішиш… Але Анастасія перебила його: — Ні, Вітю.

Я щойно зрозуміла дещо. Кохання – це не лише спільна радість, а й підтримка у скрутні моменти. Ми разом подолаємо все це. Я хочу бути з тобою, незважаючи ні на що. Сльози блищали в їхніх очах.

У цей момент вони обидва усвідомили, що їхня любов і підтримка один одного є найважливішими речами в житті. Дні перетворилися на місяці, а місяці на роки. Згодом вони навчилися пристосовуватися до нової реальності.

Анастасія і Вітя стали ще ближче один до одного, довівши, що справжня любов здатна подолати будь-які випробування. І хоча життя мало достатньо труднощів, вони завжди знали, що зможуть подолати їх, поки вони разом.

КІНЕЦЬ.