Ми з чоловіком пережили неймовірну траrедію, коли наша єдина донька пі шла з жи ття через тяжkу хво робу.

Ми спробували все, щоб вря тувати її – від звернення до друзів до прохання про благодійність – але було надто пізно.

Нам обом дали відпустку, щоб ми трохи прийшли до тями, але врешті-решт нам довелося повернутися до своїх обов’язків.

Якось, коли мені потрібно було прийти в офіс, щоб підписати деякі папери, я вирішила прогулятися по сусідньому лісопарку, щоб трохи подихати свіжим повітрям.

Поки я йшла, не могла не думати про нашу дочку і про те, як вона любила грати в лісі. Ці думки змусили мене розnлакатися, і коли я повернулася додому, то заснула на дивані.

Саме тоді мені наснився сон: Уляна з’явилася мені в тому ж лісі і сказала, щоб я не сумувала, бо скоро ми знову будемо разом.

Коли я прокинулася, побігла в ліс, сподіваючись побачити Уляну, але натомість я побачила на одній із лавок маленьку дівчинку, яка була одна, одягнена тільки у світлу сукню, і явно в тяжkому становищі.

Я привела її додому, нагодувала і дізналася, що її теж звати Уляна і вона того ж віку, що й наша дочка.

Пізніше ми дізналися, що її виrнав з дому дядько, який не давав їй нічого, крім хліба та консервованих шпротів.

Ми негайно стали її опікунами та оформили документи, необхідні для офіційного удочіріння.

Це було нелегко, але турбота про Уляну повернула в наше життя радість, мету та щастя.

КІНЕЦЬ.