Я часто згадую своє дитинство, як наша велика родина покладалася на щедрість нашої дачної ділянки.

Моя бабуся організовувала грандіозну консервну операцію, зберігаючи все у вигляді компотів чи салатів. Це справді було необхідно за часів дефіциту роздрібної торгівлі та фінансових труднощів 90-х років минулого століття.

Ці консерви були нашим рятівним колом, гарантуючи, що ми ніколи не залишимось голодними.

Перенесемося у сьогодні.

У магазинах тепер – достаток ресурсів та різноманітність пропозицій, але моя мама продовжує традицію інтенсивного консервування, незважаючи на жахливий брак місця та зниження інтересу нашої родини до домашніх консервів.

Зіткнувшись з її наполегливістю в моїй участі, я врешті-решт вимушено наполягла на своїй позиції, відмовившись проводити вихідні біля гарячої плити за варенням, яке ніхто з моїх найближчих родичів не вживає через дієтичні переваги, або за станом здоров’я.

Незважаючи на мої пропозиції використовувати старі запаси, перш ніж створювати нові, або поділитися добром з сусідами – моя мати реагувала розчаровано, що призвело до тимчасового розриву в нашому спілкуванні.

Це протистояння через консервування загострило наші відносини, але я, як і раніше, сподіваюся на примирення, вважаючи, що не слід нехтувати особистими межами та сучасними зручностями.

Можливо, моя позиція знайде відгук не у всіх, але це вибір, який я просто була змушена зробити, розмірковуючи про цінність збереження традицій на тлі поточних потреб і бажань.