Моя молодша сестра Дарина людина недолуга. Ні, відкрито і прямо асоціальний спосіб життя вона не веде.

Начебто і на роботу ходить, і з сусідами вітається, і сім’ю не забуває, а все одно тягне її постійно не в ті боки.

Заміж сестра так і не вийшла, освіту до ладу не здобула. Все намагалася із себе когось вдавати. Я, мовляв, творча особистість, художник, богема. Це Даринка про свої спроби закінчити художнє училище.

Те, що в сестри в друзях купка дармоїдів і ледарів, мені одразу стало зрозуміло. Усі нормальні люди вже перебісилися та почали налагоджувати звичайне доросле життя, ходити на роботу та будувати сім’ї.

І тільки Дарина та її так звані друзі все літали у хмарах та будували повітряні замки. За таких обставин у сестри з’явилася донька Поліна. Без чоловіка, без грошей та роботи. Дитя кохання і сонця, як називала дитину сестра, на величезний подив Дарини, постійно вимагало пити, їсти, а також одягатися в пристойні речі.

Полінці було всього три, коли стало зрозуміло, що сестра нікудишня мати. І я вкотре вирішила впрягтися і допомогти.

Стала брати племінницю на вихідні, перевела її до садка, куди ходив мій син Денис. Приходила до Дарини, готувала для Поліни обіди. Прала одяг, купувала новий, стежила, щоб дитина завжди була одягнена за погодою.

Потім почалася школа. Я зробила ремонт та організувала для Поліни окремий куточок у кімнаті Дениса.

Діти дуже здружилися, та й племінниця майже не ходила тепер додому. Сестра життям доньки, звісно, цікавилася. Але більше задля пристойності. Обмежувалася стандартними питаннями “Ну як там Поліна?” і відразу відволікалася на свої справи. Грошима Дарина теж особливо не допомагала.

Декілька разів давала по тисячі гривень, чим дуже смішила мене. Батьки зрозуміють і підтвердять, що тисяча раз на три місяці на дитину, що росте, це просто знущання.

Так минуло багато років. Зараз Полінці шістнадцять, вона постійно живе в нас і про матір згадує вкрай рідко. Знає, що вона має біологічну матір, але нею не цікавиться, оскільки не бачить зустрічного інтересу.

Сестра нарешті набралася розуму. Кинула свої мрії про кар’єру художника. Недолуга компанія розпалася сама по собі. Хтось згинув від згубних звичок, інші взяли себе до рук і почали жити нормальним життям.

Дарина тепер працює касиром у магазині й раптово стала виявляти велику цікавість до доньки. Згадала, називається, зозуля, що сто років тому зозулят народила. Нещодавно сестра прийшла до мене, поки діти були у школі.

– Ти знаєш, мені так самотньо. Я хотіла б повернути Поліну. Нехай мешкає зі мною. Все-таки я її мати, — скиглила Дарина.

Я мало не впала.

– Та невже ти про це згадала, шістнадцять років минуло! – Закричала я. – І як ти собі це уявляєш?

Сестра навіть не здригнулася.

– Поліна просто переїде до мене жити, та й усе тут.

– А як ти з нею збираєшся жити, про що ви розмовлятимете? Мати не та, чиє ім’я стоїть у свідоцтві про народження. А та, хто вночі біля ліжечка сидить, хто уроки вечорами робить і до школи по темряві взимку відводить, — сказала я.

Бач, яка в мене сестричка розумниця. Всі труднощі дитинства пропустила, займалася собою, доки я старалася та обох дітей підіймала. А тепер подавайте їй дочку!

Сестра вперлася рогом. Я, мовляв, маю право. Тут якраз і діти зі школи повернулися. Давай, кажу, спитаємо Поліну, чи хоче вона взагалі з тобою жити. Племінниця, зрозуміло, почувши запитання, викотила очі. Ви що, каже, здуріли, нікуди я звідси не піду.

– А ти йди додому і більше не приходь сюди, — додала Поля, дивлячись прямо на матір.

Сестра аж охнула.

– Ти навмисне мою доньку проти мене налаштувала. – каже сестра.

– Так, ну звісно. Всі ці довгі роки робити нічого було, так я старалася, співала дівчинці у вуха, що мати її погань. – уїдливо відповіла я.

А що сама мати й носа не показала, то це ж дитина не бачить, звичайно.

– Ти хоч раз доньку з днем народження нормально привітала? Тобі ж завжди ніколи було, жодного разу не прийшла! – Накинулася я вже на Дарину.

Сестра почала вигадувати щось про те, що в неї були справи. Знаю я твої справи, говорю. Залицяльники та веселі свята. Що, тепер ти нікому не потрібна, ось і дурієш. Сестра сльозу пустила, почала благати дати їй другий шанс. Я, мовляв, тепер інша людина, хочу розпочати життя з чистого аркуша.

Я спочатку посміхнулася, а потім думаю, що сестра ж все-таки не чужа. Раптом і справді вирішила змінитися і стати гарною матір’ю.

Поліна зі скрипом, але почала з Дариною спілкуватися. Але на більше сестру, як я й думала, не вистачило. Ні, вона, звичайно, дзвонить частіше, ніж раніше. Але не поспішає міняти щось у своєму житті.

Поліна, як і раніше, живе у мене. До матері якщо й заходить, то на хвилинку. Сестру, на мою думку, такий варіант більш ніж влаштовує.

КІНЕЦЬ.