Іллю всі шкодували. Такий молодий, а вже вдівець. Дружини Насті не стало рік тому. Ілля з донькою Катрусею залишилися самі.

Батьки допомагали, звісно. І морально підтримували як могли. Друзі теж були завжди поряд.

У вітальні на стіні висів портрет Насті з Катрусею. Ілля замовляв портрет незадовго до того, як дізналися про важку недугу дружини. Катруся часто дивилася на нього, згадувала маму. Вони були дуже схожі.

– Тату, а мама нас бачить з неба?

– Звичайно, Катруся. Вона продовжує любити нас, як і раніше. Тільки вона живе в іншому місці, сонячному та красивому. Їй там добре.

– А  можна портрет, де я з мамою, почепити в мою кімнату? Так мама дивитиметься на мене ще й з портрета…

– Звичайно, Катруся.

Катрусі нещодавно виповнилося 5 років. Маму вона запам’ятала здоровою та гарною, під час недуги вона її мало бачила. І на прощанні не була. Ілля вирішив, що так буде найкраще для дитини

Життя потихеньку увійшло до колії. Ілля вдень працював, Катя у дитячому садку. У вихідні ходили в гості до бабусі, або йшли гуляти.

Ілля дуже сумував за дружиною. Недуга розлучила їх. Спеціалісти нічого не змогли зробити, пізно виявили, що Настя занедужала.

Багато хто казав, що життя продовжується, дитині потрібна мати. Його дратували ці розмови. Вони що не розуміють, що ніхто йому не треба. Немає більше таких, як Настя. Нічого, він упорається, і Катруся не відчує нестачі любові.

– Алло, Ілля Сергійовичу? Це Віра Олександрівна, вихователь із дитячого садка. Катруся скаржиться, що їй зле. Заберіть її, будь ласка.

Ілля не міг відлучитися з роботи та поїхати до саду. Попросив свою маму.

– Мамо, нехай до вечора побуде у вас, я заберу потім. Вона раніше не нездужала особливо, навіть не знаю, що робити.

– Добре, синку, все зроблю, не хвилюйся.

Після роботи, купивши продукти, Ілля поїхав до батьків.

– Їй трохи крашще, на ніч ще поміряй температуру, я в пакет поклала і розписала все, як давати, – сказала мама. – Завтра спеціаліста виклич, хай подивиться. Два вихідних попереду, може, у нас нехай залишається, а ти відпочинеш?

Ілля не захотів залишати доньку у батьків, скучив. Катруся була трохи млявою, але загалом почувала себе нормально.

Вранці донька заявила:

– Тату, а до мене вночі мама приходила.

– Правда? Уві сні, мабуть?

– Ні. Я не спала. У мене була голівка важка. Я глянула на портрет, поскаржилася мамі. Раптом вона з’явилася в кімнаті, підійшла і сіла на моє ліжко.

Я спитала, мамо, ти назовсім повернулася? Вона сказала, я ненадовго, спи, рідна, і погладила мене по голові. Голова перестала. Я заснула одразу.

– Ось бачиш, мама завжди з нами, іноді її стає видно.

Ілля розповів про це своїй мамі телефоном.

– Синку, нудьгує вона, це не дивно. Може тобі одружитися? Дівчинці потрібна мати, зрозумій. А тобі жінка в хаті.

– Мамо, не починай. Все нормально, ми впораємося без будь-яких жінок!

Іллю дратували ці розмови про одруження. На роботі навіть намагалися засватати молодій бухгалтерці. Що це за люди?

Наступного дня Катрусі стало гірше. Ілля викликав педіатра додому. Вона послухала Катрусю і сказала, що нічого серйозного. Призначила все необхідне.

Ілля збігав і все купив. Катруся весь день то спала, то дивилась телевізор. Спати лягли раніше. Йому снилися погані сни, повертався і часто прокидався. Під ранок пролунав телефонний дзвінок.

Ілля різко підскочив у ліжку та взяв телефон, щоб відповісти. Хто дзвонив, він навіть не глянув.

– Алло, хто це?

– Ілля… Викликай швидку, Катрусі зле. Віра допоможе. Будьте щасливі.

– Хто це? Алло! Алло!

То був голос Насті, тільки дуже тихий. Пролунав шум і тріск, коли вона говорила, але Ілля почув кожне слово. Сон як рукою зняло. Як це все розуміти?

Він подивився вхідні, там не було цього дзвінка. Як же так, адже він чітко чув дзвінок і голос дружини. Може, це помилився хтось, але були названі їхні імена. Нісенітниця якась.

Ілля відкрив скриньку комода і дістав телефон Насті. Спочатку він його заряджав, оскільки надходили дзвінки від людей, які не знали, що Насті більше немає. А потім поклав у шафу і забув про нього. Сім-картка була на місці.

Значить, це все наснилося. Інакше як пояснити? У містику він не вірив. Про всяк випадок пішов у кімнату доньки. Поторкав рукою чоло. Боже!. Катруся щось бурмотіла уві сні, крутилася по подушці.

Він вирішив викликати швидку. Але потім передумав. Вони могли їхати і годину, і дві. Швидко одягнув дочку, взяв документи, гроші та поїхав і. Дорога була незавантажена, що дуже полегшувало шлях.

– Здрастуйте дівчино. Доньці зле, прийміть, будь ласка, нехай подивляться. Педіатр сказала, що нічого серйозного, але мені так не здається, переживаю.

– Чоловік, що за терміновість? Могли б і швидку викликати. В нас переповнено, везіть її в іншу.

– Смієтеся , чи що? Покличте чергового!

– Що тут відбувається, привіт. Я Віра Миколаївна. Розповідайте, що з дівчинкою. Давайте подивлюся її.

Вірі Миколаївні не сподобався стан Катрусі. Вона залишила дівчинку, дала Іллі свій номер телефону та взяла його для зв’язку.

Наступного дня він подзвонив їй, спитав про дочку.

– Ілля, стан Катрусі зараз стабільний. Ви вчасно її привезли. Багато батьків не звертаються вчасно і це погано закінчується. Потрібно було терміново вживати заходів, що ви зробили.

Тут Ілля згадав той дзвінок. Віра допоможе… І справді, Віра допомогла, невідомо, що було б, якби не відвіз він доньку вчасно.

З кожним днем Катрусі ставало все кращим. Віра Миколаївна була її лікарем. Ілля часто дзвонив, спочатку дізнатися про Катрусю, а потім раптом виявив, що йому подобається з нею говорити.

Віра теж не розуміла, чому вона спілкується із цим чоловіком. Раніше вона собі таке не дозволяла, дзвінки суворо у справі. Вона відчувала до Іллі незрозуміле тяжіння.

Після розлучення з чоловіком нові стосунки не входили в її плани, а тут Ілля з’явився, і Катруся відразу їй сподобалася. Саме таку доньку вона б хотіла. Але своїх діток поки не було.

Після виписки Катрусі, Ілля наважився та запросив Віру на побачення. Та з радістю погодилася. Наступного разу він узяв із собою Катрусю. Вони цілий день провели разом.

– Віро, хочу тобі щось розповісти. Хочеш вір, хочеш – не вір, але саме так усе й було.

Ілля розповів про дивний дзвінок тієї ночі.

– Ілля, не повіриш, але тієї ночі мені здалося, ніби хтось потрусив за плече, я прокинулася. Виходжу до коридору, а там ти галасиш. Я хоч і працюю у серйозній сфері, але вірю в таке та наявність душі в людини.

Настя продовжує стежити за вашим життям, і за проблеми проявила себе. Читала десь, що далеко не всі душі можуть виходити на зв’язок із близькими, видно, Настя на особливому рахунку там. А ще дивно, що моє ім’я назвала. Вона все знала. Допомогла доньці і нас звела.

Ілля та Віра одружилися. Катруся полюбила її всією душею, як і та її. За два роки Віра народила сина. Вони вірили, що це не випадково, і що Настя благословила їх. Тепер її душа спокійна. А вони щасливі, як вона й забажала.