Для старої жінки, на кшталт мене, особливо вже нічого не хочеться. Просто важко розуміти, що далі у твоєму житті все буде тільки гірше й гірше. Помаленьку підуть сили, потім почне відмовляти здоров’я, теж по крупиці. Я вже починаю погано чути, погано бачити, навіть в окулярах.

Потрібно сходити, перевірити очі, та до лікаря йти якось не хочеться. Напевно знайде якісь нові болячки. Так, у молодості нічого подібного зі мною не було, а я це зовсім не цінувала. Раніше, навіть у віці за 30, у мене був вагон енергії.

Зараз я все частіше натикаюся на скарги тридцятирічних “старих”, що в них болить спина від постійного сидіння, псуються зуби, ні на що не вистачає сил. Господи, та що ж із вами буде в 50?! Ви, напевно, вже прикупили собі вставні щелепи і слухові апарати, про всяк випадок?

Ненавиджу цю фразу, але в мій час усе було інакше. Та я й уявити собі не можу, як би воно було, якби ми не працювали як коні, а тільки сиділи в телефонах і час від часу виходили на вулицю. Посидіти ще й у кафе. Саме така в мене донька. Молода, але ніколи не буває в настрої. Хоча, здавалося б.

Це ж я вивезла її за кордон, на роботу. Сама я поїхала туди ще 20 з гаком років тому. Знайшла непогане місце, заробила грошей, повернулася. Взяла з собою доньку, яка ніяк не могла знайти себе в житті. Потім ми разом почали працювати на одному виробництві.

Вона знайшла собі нареченого, і тепер вони живуть разом у чудовій квартирі й почуваються чудово. Ну, принаймні, повинні. Чого не вистачає? Але ні, як я їй не подзвоню, так у неї все незадоволений голос. Наче марафон пробігла. Розмовляти зі мною в неї бажання немає. Вона багато працює.

Буває, навіть доводиться із зятем спілкуватися, питати, що в них нового, як справи, бо рідна донька такого бажання не має, а от німець має і з задоволенням ділиться новинами. Хіба ж це добре? Вважаю, це неправильно. Близько півроку тому я домовилася з сусідкою, що допоможе мені по господарству.

Гроші з минулої роботи в мене залишилися, а витрачати мені їх нема на що. Крім того, вона  мені дуже нагадує мою улюблену актрису в молодості. Дуже хороша дівчинка, тиха, скромна. Заходить у гості, іноді може прибратися, помити посуд. Я не змушую її робити якусь важку роботу

Сама можу впоратися, якщо на те пішло, але живе спілкування, та й допомога молоді теж стане в пригоді. Не безкоштовна доглядальниця, зате допомагає. Коли донька дізналася про це вперше, вона, як завжди, почала голосити, мовляв, а раптом вона злодійка і хоче підглянути, де я тримаю свої євро?

Але я ж знаю свою сусідку, вона зовсім не така, плюс це я її попросила якось про послугу, і вона одразу ж погодилася. Буде злодійка так поводитися? Звісно, ні. Потім донька захотіла, щоб я їй просто-таки звіти вела, скільки я плачу цій дівчині, коли і за яку допомогу.

Начебто моєї дочки це взагалі стосується. Загалом, ви розумієте, вона у мене така, з характером. Моя сусідка – дівчина з села. Сяк-так вивчилася і переїхала в місто, за кращим життям. У цьому плані вона вже нагадує мене, адже я теж поїхала з рідного дому, щоб мати хоч якісь можливості.

Вона допомагає батькам, висилає їм гроші. Крім цього, працює, і я жодного разу не бачила її з молодим чоловіком. Напевно, у неї голова забита зовсім іншими турботами. Хоч я і думаю, що в її віці виходити заміж було б саме те. Моя донька, наприклад, німця знайшла собі досить швидко.

Нещодавно я невдало виходила з під’їзду на вулицю, вдарилася і зламала палець на нозі. Так кілька днів мені довелося сидіти вдома і пересуватися, спираючись на стінки. Добре, хоч змогла видзвонити сусідку, а вона вже подбала про все – приготувала єжу, викликала лікаря, сиділа зі мною кілька годин.

Мені не те щоб було боляче, просто я знову нагадала сама собі, яка я вже стала стара. Цей випадок зблизив нас, і я почала ставитися до сусідки зі ще більшою симпатією. Донька, дізнавшись про це, сильно рознервувалася. Почала звинувачувати мою сусідку, що ця вона зазіхає на мою квартиру.

Дійшло до того, що під час нашої розмови вона так кричала, що її навіть заспокоював чоловік, а він сам по собі досить спокійна людина. Було навіть якось трохи соромно: донька кричить на матір незрозумілою мовою, перебуваючи за тисячі кілометрів від неї. Але чому я маю виправдовуватися?

Відтоді як я приїхала, я встигла зробити у квартирі ремонт, провести чоловіка в останню путь і остаточно осісти у себе на батьківщині. Так, я знаю, що я не звичайна пенсіонерка, яка щомісяця рахує копійки, які називають пенсією. Я не шикую, не ходжу по ресторанах, бо мені це не треба.

Не вистачає лише одного – людського спілкування. Подруг у мене ніяких немає, донька живе в іншій країні, займається своїми справами і плювати хотіла на мої людські потреби. Що ж, нехай. Але чому вона раптом має вирішувати, що я їй щось винна? Припустімо, мене завтра не стане. І що?

Я навіть не впевнена, що вона через такі дурниці буде квиток купувати на літак, що її справді хвилює, так це спадщина. Жити тут вона не буде, це я знаю на 100 %. Продасть нерухомість, забере гроші, і поминай як звали, а якщо я справді допоможу дівчинці, яка допомагає мені практично безплатно?

Хіба це не покриє хоча б частину моїх гріхів? Я думаю, добрі справи, особливо в моєму віці, точно не завадять. Крім того, ви тільки самі подумайте, який би для неї це був подарунок у житті! Вона зможе нарешті завести сім’ю, жити своїм життям. У моєї доньки це все вже є.

Та вона відчайдушно хоче більшого. А навіщо? Усіх грошей не заробиш! Ні, помирати я ще, звісно, не збираюся, але, з огляду на ставлення донки до мене, з огляду на те, що я щось у цьому житті для себе зрозуміла, я не заперечую жодних можливих варіантів.

Що поробиш, якщо чужа дитина стала ріднішою, ніж своя власна? Безплатна доглядальниця поважає мене більше, ніж донька! Потрібно дивитися насамперед не на спорідненість і прізвище в паспорті, а на повагу та людське ставлення. Це, як мені здається, найголовніше.

КІНЕЦЬ.