Мама мріє, щоб мій старший брат нарешті від неї з’їхав, але нічого для цього не робить. Навіть не говорить йому про це, вдаючи, що її все влаштовує.

Я б і сама давно поговорила з нахабним братиком, але мама забороняє. Боїться, що я у своїй різкій манері все висловлю, а брат потім образиться на неї.

– Не хочу я, щоб він думав, ніби його рідна мати з дому жене, неправильно це, – опускає очі мама.

Брат все чудово розуміє і безсоромно цим користується. Йому не хочеться шукати окреме житло, тому що там самому доведеться прати свою білизну, самому прибиратися та готувати.

А навіщо йому це треба, якщо у мами він живе на всьому готовенькому? Він навіть продукти в будинок не купує і комуналку не платить: все це мати оплачує сама.

І про це вона також не дозволяє з ним розмовляти. Відмовка та сама – як це так, не хочу, щоб він думав, ніби мені для нього шматка хліба шкода.

Брат не накопичує на своє житло, не платить іпотеку або кредити, прогулює всю зарплатню на своє задоволення, зовсім не переймаючись тим, що продукти в холодильнику коштують грошей, як і електрика з водою.

Мені двадцять п’ять років, я мешкаю окремо вже п’ять років. У двадцять знайшла пристойну роботу, сумісну з навчанням, змогла винаймати собі кімнату.

Брат старший за мене на п’ять років, йому тридцять і він завжди жив з мамою. Точніше, після школи він вступив до університету, потім повернувся до рідного міста і нікуди більше не смикався.

– Нічого, от зараз встане на ноги, зніме собі житло і з’їде, – примовляла мама чи то для себе, чи то для мене.

Але брат не зробив жодної спроби відокремитися від мами, а її це обтяжувало. Ще б пак! Прати, годувати та наводити лад за дорослим хлопцем, який все це сприймає як належне.

Спершу мама не скаржилася навіть мені. Мабуть, щиро вірила, що брат насправді скоро візьметься за розум і з’їде. Але брат нікуди не поспішав.

Тоді мама почала потихеньку нарікати, але тільки при мені. Скаржилася, що на продукти почало йти в рази більше, бо брат полюбляє поїсти від душі. Комуналка теж виросла.

Я порадила мамі перестати все тягнути на собі та поставити братові умову: або він харчується десь поза домом, або купує продукти.

– Ти що! Як я можу рідному синові таке сказати?

– Замахала руками мама.

А що такого? Якби синові було років п’ятнадцять, тоді так, таке говорити не слід. Але брат вже дуже дорослий хлопчик, йому настав час заглиблюватися в життєві реалії.

– Давай я з ним поговорю. Ну, це ж не діло, що він тобі сів на шию і ноги звісив! – я намагалася переконати маму зробити хоч щось.

Але й цей варіант мамі не сподобався. Вона все ще боялася образити синочка, адже я така різка, наговорю гидоти та засмучу хлопчика.

Ну, коли вже мама заборонила, то я й не лізла. Але мама все частіше почала скаржитися, казала, що ціни зросли, грошей не вистачає вже ні на що.

В останній розмові мама натякнула, що не відмовилася б від допомоги. Але не від брата, який з нею живе на всьому готовенькому, а від мене, яка навіть у гості до неї з порожніми руками не приходить.

Мене це обурило до глибини душі. Значить, синочка вона боїться зачепити вимогами оплачувати продукти, які він же і жере, а з мене можна тягнути гроші, хоч я живу окремо і на свої!

– Тобі складно допомогти матері? Не хочеш – не треба, нехай буде на твоїй совісті, – заявила скривджена мама.

Раз у нас до цього розмова зайшла, то я вважаю саме час зараз поговорити з братом. Нагадати, що повний пансіон у нього закінчився у вісімнадцять років, а зараз він має якось оплачувати своє проживання.

Маму я до відома навіть ставити не збираюся. Вона, звичайно, потім дізнається, образиться, але вона й так на мене вже скривджена, тож тут нічого не зміниться.

Мене ж її підхід обурив. Брату вона слова сказати не може. Тільки мені й скаржиться. Зате вирішила, що з мене гроші тягнути не соромно. Я проти.

Не впевнена, що на брата подіє наша розмова, але я хоча б спробую, мама ж тільки зі мною смілива. Гірше не стане.

КІНЕЦЬ.