Мама на свій день народження нас з Олесею зустріла не радо, хоча ми зі всім своїм, бо робили мамі сюрприз. І лише десь через годинку, коли на подвір’я заїхала незнайома нам автівка, все стало на свої місця.

Мама стояла з рожевими щоками і не могла промовити й слова. Та елегантний мужчина з квітами в руках не розгубився. Чому тільки мама про нас з сестрою так погано думала!

Олеся живе за п’ятдесят кілометрів від мами, а я ще дальше, ось тому й не завжди виходить маму в селі провідувати. Але цього року на її день народження, все якось так склалося гарно, ось ми й вирішили їй сюрприз зробити. Правда, він трохи не вдався, але це не по нашій вині.

Мені було чотирнадцять, а сестра на два роки молодша, коли тато нас покинув, бо пішов до іншої жінки, в якої своїх двоє дітей було від попереднього шлюбу. Деякий час ходили чутки, що молодша дочка цієї Ірини від нашого тата, але це таки було не правдою.

Важко мамі було, тим паче в селі, де без господарства живеться не просто. Ми з Олесею чим могли, допомагали, але коли прийшлося йти вчитися, то вилетіли ми з гнізда, а через пару років і сім’ї свої створили.

Мамі ми завжди говорили, щоб господарство зменшувала, бо ля кого і для чого, але в неї одні відмовки: “А що ж я тоді робити буду?”

Ми не часто але приїжджали в село, особливо влітку, коли городи потрібно було обробляти. Також і онуки не раз довше в бабусі залишалися.

Але з часом і в мене і в Олесі не було можливості частенько до мами навідуватися. В нас час це не є проблемою, бо є відео зв’язок, тому зідзвонювались часто і ділились своїм життям.

Мама заміж так і не вийшла, хоча претенденти і були, але все щось їй не підходило. Вона жила господарством і тим, що два рази на тиждень їздила на ринок торгувати молочними і не тільки продуктами.

А взагалі мама наша дуже шустра і незважаючи на вже поважний вік, давала собі в селі раду сама.

Минулого року був ювілей, але самі розумієте, не до святкувань було. І якось так вийшло, що і Олеся і я привітали маму лише по телефону.

А цього року так вийшло, що випав день народження на вихідні, і хоч мама просила не приїжджати, бо бензин дорогий і дорога не легка, та ми з Олесею вирішили зробити мамі сюрприз, і приїхали двома машинами на подвір’я.

На диво, чомусь мама не була рада нас бачити, але ми не здавалися.

– В нас все до столу є, не хвилюйся, сказала Олеся. І ми з дружиною пів багажника наложили готових страв і Олеся.

Діти радо бігали по хаті, де минало їх прекрасне літо, тільки мама почувалася якось ніяково.

А десь через годинку на подвір’я заїхав винуватець її такого стану.

Це був чоловік видний, високий і з сивою, але охайною борідкою, а в його руках красувався красивий букет з рожевих тюльпан.

Вмить в мами зарум’яніли щоки і вона не розуміла, що має говорити. Та я з Олесею вирішив розрядити обстановку.

– Олег, син Валентини Іванівни. А це Олеся, її дочка!

– Іван Петрович, коханий чоловік вашої мами.

Мама ще більше розчервонілася, але і всі ми і онуки підбігли до неї і почали обіймати.

Я ніколи не бачив маму такою щасливою. Але дивно, чому вона думала, що ми її не підтримаємо. В нас з Олесею своє життя, і ми тільки “за”, щоб і мама мала з ким гідно і щасливо прожити свою старість.

Додому ми поїхали ввечері в неділю. Такою щасливою маму я ніколи не бачив. Виявляється, Іван Петрович забирає маму до себе в місто, де в нього квартира. Сподіваюся, що ми з Олесею знайдемо спільну мову з його вже дорослими дітьми.

Ось так іноді може повернути доля.

Бажаю кожному, хто прочитав цю історію, щастя!

Джерело