Я не сподобалася своїй свекрусі з моменту нашої першої зустрічі. Ми випадково зіткнулися у дверях – вона раніше, ніж звичайно, прийшла з роботи. Сергій, мій майбутній чоловік, представив нас одна одній. Настала німа сцена.

Мене довго оцінювально розглядали, трохи спустивши окуляри на кінчик носа. У той момент я почувала себе щонайменше експонатом Кунсткамери. Після чого моя майбутня свекруха видавила з себе: “Приємно познайомитися”, і пройшла до своєї кімнати.

Незабаром я переїхала до їхньої квартири. І ось тут почалося справжнє пекло, яке помічала тільки я. Ми з Сергієм не поспішали розписуватися, дотримуючись думки, що треба спочатку спробувати пожити разом, притертися, а потім оформлювати офіційно стосунки.

Я завжди думала, що походом у РАЦС людину не прив’яжеш, тому статус цивільної дружини мене цілком влаштовував. Мене, але не мою свекруху. Вона – людина старих поглядів, і вважала, що жити з чоловіком поза шлюбом – ганебна справа, і нормальна вихована дівчина цього не робитиме.

Загалом, мене вона вважала дівчиною “легкої” поведінки з якоїсь там родини. Хоча сім’я в мене була цілком нормальна. Тато – інженер-конструктор, мама – хімік, у мене – диплом провідного педагогічного університету. Для свекрухи цього було замало.

Ми з чоловіком працювали 5 днів на тиждень, у квартирі практично не з’являлися, тільки поспати. Вихідні проводили з друзями, або я їхала до батьків. У рідному домі я відпочивала морально.

Батькам Сергія ми віддавали пристойну суму на продукти, квартплату та інші витрати. Але! Попри це, його мама наполегливо готувала на трьох і до обіду кликала: “Сергійко, пора їсти!”. А я – ніхто, чи ніщо, обіду мені не належить.

Так, на бутербродах я прожила рік. Потім мені все ж таки вдалося вмовити чоловіка купити квартиру в іпотеку. Ми почали шукати варіанти, щоб було недалеко від роботи та від минулого місця проживання. Хотілося, щоб батьки, друзі, знайомі залишалися у кроковій доступності.

Ми швидко знайшли новобудову на стадії будівництва, оформили документи, внесли початковий внесок. І почали вибудовувати плани, фантазувати щодо ремонту. На той момент я дізналася, що чекаю дитину. Ми влаштували скромне весілля.

Друзі, колеги по роботі в один голос говорили, що ставлення моєї свекрухи до мене тепер має змінитись. Все-таки я ношу під серцем її онука чи онучку.

Свекруха ставлення до мене змінила. Навіть за якимось направленням до поліклініки для мене ходила, коли я мучилася з токсикозом. Але вистачило її рівно на два тижні. Потім усе стало так, як було. Для моїх двох каструльок вона відвела місце на самій високій поличці. Дуже зручно для жінки в положенні щоразу вставати на табуретку, щоб приготувати собі обід.

Шампуні, бальзами та інші мої баночки регулярно переставлялися на верхні полиці у ванній. Наче дрібниця, а все одно нерви це вимотує.

Я до останнього терпіла, знаючи, що ми скоро переїдемо до своєї квартири. Жах скоро закінчиться. Але щось сталося у забудовника, і термін здачі будинку було перенесено на 1,5 року.

Я не уявляла, як я житиму в таких умовах з немовлям, не раз говорила про це Сергію. А він ніби був сліпим і глухим, вважав, що я намовляю на його улюблену маму.

Одного дня мій терпець урвався. Я зібрала речі та хотіла поїхати на якийсь час до батьків. Вже стояла на сходовій клітці, чекаючи ліфта, коли вийшла свекруха і почала скандалити просто у під’їзді.

Ми наговорили одна одній неприємностей, і вона зла штовхнула мене зі словами: “Та котись вже звідси!”. Я оступилася і впала. Відразу відчула біль у животі, ніби щось обірвалося всередині мене. Пам’ятаю, як перед моїм носом зачинилися двері.

Якось я дісталася до батьків, які жили в сусідньому місті. Звісно, я ні про що нікому не розповіла. Увечері мені стало погано. Живіт тягнуло так, що сльози текли з очей. На швидкій мене відвезли до найближчої лікарні. Дитину я втратила.

Лікарі сказали, що я не зможу більше мати дітей. Я знайшла в собі сили сказати про це Сергію і сама наполягла на розлученні. Він дуже хотів сина, і позбавляти його цієї радості, нехай і з іншою жінкою я не могла.

Живу з батьками й досі зберігаю таємницю про той інцидент у під’їзді, щоб Сергій не зненавидів свою матір.

КІНЕЦЬ.