Нещодавно я вдруге вийшла заміж. Від першого шлюбу в мене залишилася чудова дочка, яка закінчувала початкову школу. З чоловіком моя розумниця Христина чудово порозумілася, і він з нею теж. За шкільні успіхи доньки ми вирішили організувати для неї свято, і тут усе зіпсувала свекруха.

Відразу скажу: перший шлюб мене багато чого навчив. Я твердо зрозуміла, що нічого в житті не потрібно терпіти, а правильним рішенням буде піти, якщо тебе кривдять і не чують.

Я знала, що свекруха мене не злюбила, здебільшого через те, що я виходила заміж вдруге і вже мала дитину. Але я не звертала на це уваги – мені ж не з нею жити. Будь-які спроби зачепити мене я відразу ж нещадно присікала.

Наприклад, просто перед весільною урочистістю вона відвела чоловіка до куточка і питала, чи не пошкодує він, що прийняв таке рішення – одружитися зі мною.

– Вона ж з чужою дитиною! – голосно шепотіла свекруха. Я стояла перед дзеркалом у сусідній кімнаті, подруги підправляли мені сукню. Не знаю, чи вони почули ці слова.

Псувати свято і настрій я не настала, але наступного дня висловила їй все у телефонній розмові. Пояснила простою мовою, що якщо ще раз таке повториться, то спілкуватись ми не будемо.

– Це життя вашого сина. В нього вже своя родина. Ви мене хоч помилкою можете вважати, хоч чим завгодно. Але у вас не вийде налаштувати його проти мене.

Незабаром свекруха чи то здалася, чи змирилася. Мене більше не зачіпала. Чемно, холодно привітала з днем народження, надіславши повідомлення. Я була цілком задоволена і цим – головне, що ніхто більше не ліз до нашої родини.

Я помилково подумала, що вона просто прийняла те, що у сина тепер своя родина, що ми разом із ним цілком щасливі. До того ж у неї не одна дитина: у другого сина постійно з’являлися діти. Загалом, я сподівалася, що вона свою увагу спрямує на онуків від старшого сина.

Насправді свекруха просто вигадала, як вказати мені на моє місце, не торкнувшись мене і словом. І сталося це на дитячому святі.

Одразу скажу: у сім’ї брата чоловіка вже троє дітей. Погодки – третій і четвертий клас – та новонароджена дитина. Тому ми запросили хлопчаків на свято Христини. Вони теж чудово вчилися, з нашою дочкою товаришували, хоч і соромилися її. Усі навчалися в одній школі.

Загалом, на свято було запрошено сім’ю брата, батьків з обох боків, кілька сімей однокласників та, звичайно, винуватців урочистостей. Проходило свято в кафе, було людно і галасливо.

Я разом з офіціантами бігала по залі, одним оком стежила за дітьми. Чоловік розмовляв із братом. Батьки наших школярів розмовляли гуртками. Свекруха ще не приїхала.

Христина сяяла. Ми приготували чудовий подарунок для дочки та переконували гостей, що цілком вистачить чогось недорогого і невеликого на зразок прикраси для волосся і подібних дрібниць.

І все ж таки родичі принесли нашій відмінниці чудові подарунки. Усі, крім свекрухи. І дізналися ми про це надто пізно.

Коли всі зібралися та розсілися за столами, ми з батьками вимовили короткі промови. Все-таки ми зустрічалися вперше ось у такій неформальній обстановці та трохи соромилися один одного. Натомість наші діти веселилися від душі. Але ось настав час дарувати подарунки.

Звісно, батьки школярів із ввічливості дозволили свекрусі зробити все першою, церемонно та не поспішаючи. Вона привітала словесно всіх дітлахів, а потім залізла до своєї об’ємної сумки. Я бачила, як діти затамували подих.

Свекруха подарувала своїм онукам дорогі машинки у гарних коробках. Цінність таких подарунків я зрозуміла за захопленими очима дітей. А потім свекруха підійшла до Христини та простягла їй коробку фломастерів.

– Вчись добре, дівчинко, – сказала вона, дивлячись при цьому на мене.

Батьки негайно зам’яли цю неприємність, почали веселитися, сміятися і запрошувати один одного танцювати. Я ж довго дивилася на підлу тітку, так довго, що вона нарешті не витримала мого погляду та пішла, не поївши навіть. Більше вона на жодне свято до нас не прийде.

КІНЕЦЬ.