Мама з батьком розійшлися, коли я була у п’ятому класі. Розлучення було ініційовано самою матір’ю, але чомусь у цьому вона звинувачувала батька.

Типу, він її розчарував, обдурив у найкращих очікуваннях, зіпсував найкращі роки життя і все в такому дусі. Можливо, в чомусь вона мала рацію. Батько не подарунок, але на розлучення подала саме мама, а тато ще півроку вмовляв її не рубати з плеча.

Мені було категорично заборонено спілкуватися з татом. Мама старанно батька обговорювала, намагаючись очорнити його в моїх очах.

Тільки я вже була досить великою дівчинкою, щоби не вірити матері на слово. У моїх очах тато був добрим і любимим. Але всі мої спроби довести це мамі призводили до сварок та скандалів.

Тоді ми з татом вирішили, що спілкуватимемося потай, щоб мама про це не знала, це буде нашою великою таємницею. Так і жили до мого повноліття.

Дивно, але хоч мама і паплюжила батька щоразу, як видавався привід, аліменти від нього вона приймала охоче, а тато на них не скупився.

На вісімнадцять років тато подарував мені квартиру, що вже не вдалося приховати від матері, та й утомилася я грати в шпигунів. Стільки років у жахливій напрузі прожила.

Реакція мами перевершила всі мої очікування. Я знала, що вона скандалитиме, але не думала, що масштаб скандалу буде таким грандіозним.

– Продалася батькові за подачку! Знати тебе не бажаю! – репетувала мама.

Я нічого не стала їй пояснювати, вона все одно мене не почула б. Уся ця історія мене добре дістала, я не відчувала своєї провини в тому, що спілкуюся з татом.

Він мені завжди допомагав, підтримував, дарував подарунки, підкидав грошей, вислуховував. Мені нема за що його ненавидіти. Мій тато завжди був зі мною поряд.

Мама свої погрози виконала. Вона після того випадку не відчиняла мені двері, не піднімала слухавку, взагалі ніяк не хотіла зі мною спілкуватися, хоча я майже рік намагалася налагодити з нею стосунки.

Одного разу вона все-таки зволила зі мною поговорити, але розмова вийшла так собі. Мама заявила, що краще піде на той світ, а до мене й не подумає звернутися, бо я її зрадила.

Гірко, прикро, але я жила далі. Завдяки татові у мене було житло, а коли я задумала відкрити свій бізнес, тато не залишився осторонь, допомагаючи і грошима, і порадами.

Майже десять років від мами нічого не чути. Я після тієї розмови зустрічі не шукала, вона теж про себе не нагадувала. Її навіть на моєму весіллі не було.

Нещодавно мама сама знайшла мене. Боязка, тиха, дуже на себе несхожа. Виявилося, що вона теж вийшла заміж, чи кохання спалахнуло, чи комусь щось довести хотіла. Але з чоловіком не пощастило. Виявився мало того, що пʼющим, то ще й картіжником. Примудрився програти мамину квартиру, на яку він не має жодних прав.

Але чоловік після програшу кудись швидко втік, а у мами почалися проблеми: від неї вимагають або віддати квартиру, або гроші. Вона в такій ситуації вперше, не знає, що робити, куди бігти, а ще їй страшно, бо товариші її чоловіка поводяться досить грубо.

І ось за допомогою вона прибігла до мене. Я навіть зраділа, хоча начебто нічому. Думала, що зараз допоможу мамі, а потім у нас відновляться стосунки.

Напружила чоловіка, напружила батька, друзів, усіх, до кого змогла дістати. Потрібно було вирішувати проблему, яка виникла у мами. Половина міста на вухах стояла.

Проблему вирішили, мати залишилася при своїй квартирі, отримала розлучення, до неї жодних претензій немає. Мама заспокоїлася, а я подумала, що дам їй час прийти до тями, потім почну налагоджувати стосунки.

Але за два тижні все повернулося на круги свої. Мама знову не хотіла зі мною спілкуватися. Заявила, що в неї було якесь помутніння, коли вона прийшла до мене за допомогою.

– Нічого не змінилось. Я все ще тебе ненавиджу і знати не бажаю, – заявила мені вона.

Після цієї розмови я тиждень приходила до тями. Не думала, що таке взагалі можливе. Потрібна була допомога – прибігла, а коли допомогли – вона мені в душу плюнула.

Батько поривався з нею поспілкуватись, але я відмовила. Просто тепер знаю, що моя мати для мене чужа. Станеться у неї ще щось – я і пальцем не ворухну, щоб їй допомогти.

КІНЕЦЬ.