А моя кума дуже добре заробляє. Олена отримує в місяць 14 тисяч гривень. А її чоловік, Олександр – десь 20 тисяч, а то й трішки більше щомісяця. І при таких своїх зарплатах вони в кінці місяця абсолютно на мілині, буквально якісь копійки рахують, які залишаються.

Але витрачають вони все, можна сказати, в нуль за один лише, навіть не повний, місяць, виходить. Ні запасів, ні накопичень, особливо, на всякий випадок у них ніяких немає. І нажитого не видно. Про що думають вони обоє? Я такого не розумію.

Квартиру Олена з чоловіком свою не мають, вони орендують житло, гроші платять за це чималі. У друзів, звичайно, своїх, дешевше платять ніж в агентстві нерухомості. Тому після оплати оренди у них залишається досить таки чимала сума грошей на руках, з двох зарплат. А вони це все просто проїдають, або витрачають так бездумно, що я слів просто не доберу.

Я, наприклад, живу досить таки скромно. На продукти я принципово витрачаю дуже мало грошей, завжди щось вишукую, перераховую ціни, вигоду шукаю якусь. І навіть не тому, що кошти обмежені. Гроші у мене є на звичайні продукти, просто мені, щиро кажучи, шкода витрачати їх на їжу і все.

Справа в тому, що насититися кашею і чорним хлібом можна нітрохи не гірше, ніж червоною рибою, ікрою та дорогими продуктами і фруктами чи овочами, а особливо посеред зими. Який сенс платити великі гроші, коли що так, що так можна добре наїстися?

Я вважаю, що їжа – це викинуті гроші на вітер. Ну а що, хіба не так?

Тому мій звичайний щоденний споживчий кошик виглядає дуже скромно: найпростіші дешеві крупи, недорогий чай, трохи курятини, хліб, молоко, кефір, морква з цибулею та, звичайно, картопля.

Зрідка я дозволяю собі дорогий купити сир, сезонні фрукти – пару яблук або апельсин. М’яса я їм мало, зізнаюся, на ковбасні вироби навіть не дивлюся, вершкове масло, цукор, яйця беру рідко, як ласощі. Нічого особливого і небагато.

А от подруга моя Світлана зі своїм чоловіком живуть зовсім інакше. Десь тиждень перед зарплатою вони дуже економлять на всьому, нічого дорогого не купують собі, можуть ходити і ще позичати гроші.

А коли отримують усю зарплату обоє, відразу ж біжать у великий супермаркет і накуповують цілу корзину різних делікатесів, витрачаючи величезна гроші. Таке враження складається, наче до Різдва вони готуються і все.

Багато купують червоної риби, ікри, якісь дорогі з пліснявою сири, екзотичні різні фрукти, які я не те, що не їла ніколи, а навіть не пам’ятаю, як називаються вони, м’яса кілограмами, торти, солодощі. І у Світлани на їжу та продукти стільки грошей у місяць виходить, що я взагалі здивована дуже, коли вона мені розповіла про це.

Часто вони ходять в кафе, як лише пару днів після зарплати минуло, замовляють піцу і суші додому.

Одного разу прийшла до подруги, а у неї на столі взимку полуниця свіжа лежить, ще цінник на пакетику залишився, я дивлюся – 400 гривень ціна за кілограм. Я така здивована запитала, як вона такі гроші за полуницю може віддати, мені б в голову не прийшло стільки заплатити. Сказала їй, що вона не дитина і потрібно вчитися відмовляти собі у чомусь.

Он у мене – полуниця заморожена вдома лежить, я літом купила по 70 гривень, і собі взимку спокійно морожену дістаю і їм. А тут – 400 гривень на вітер!

– Ну чому не купити щось собі, якщо хочеться, і гроші є? – сказала Світлана. – Навіщо собі відмовляти? Ну, заощаджу я трохи грошей, сидячи на макаронах, і що? Квартиру на ці гроші все одно не куплю. То який сенс економити на собі? Це ти для себе жадібна якась, а я собі не шкодую – скільки того життя?

Мене слова подруги дуже здивували. Це я жадібна? Та не жадібна я, а економна просто і розумна! Мені тепер байдуже, коли Світлана приходить до мене позичати гроші в кінці місяця, я їй завжди відмовляю. Колись гроші позичала, а зараз не хочу. Якщо я жадібна, то нехай буде й так. Але хіба я не вірно роблю? Чи моя подруга права?

Джерело