– Не за того я заміж вийшла, – подумала собі Ліда, глянувши на свого чоловіка. – Лише своє життя марную.

Все частіше в голову жінки стали приходити думки про розлучення. Проживши з чоловіком 20 років, Ліда часто почала міркувати про своє життя з Мирославом, яке здалося їй дуже нудним і нецікавим.

Іншим жінкам чоловіки дарують квіти і подарунки, а тут одне і теж саме щодня – встав, пішов на роботу, поїв, ліг спати.

Її раптом нестерпно почали дратувати його звички: не поставив на місце взуття, не помив за собою чашку, кинув на полицю зубну щітку. А шкарпетки, які були розкидані по всій квартирі – це, взагалі, окрема історія.

Якщо колись вона з любов’ю все за ним прибирала і складала по місцях, то зараз ці звички чоловіка її неабияк дратували.

Але найголовніша ознака того, що чоловік Ліді просто набрид – це небажання з ним говорити. Та й нема про що було розмовляти, занадто різні у них були інтереси. Мирослав ремонтами займався, а Ліді це було не цікаво. Зате ті гроші, які він приносив, її аж дуже цікавили.

Ліді стало нудно з власним чоловіком. Діти виросли, живуть своїм життям.

А одного разу, випадково, на вулиці вона зустріла своє перше кохання – Олега. Він теж був дуже радий бачити Ліду, і зізнався їй, що розлучений давно, але мріє про родину і справжню любов.

Так той Олег голову Ліді закрутив своїми солодкими розмовами і обіцянками, що вона вирішила піди від чоловіка до нього.

Приголомшений Мирослав важко пережив зраду дружини. Довго «копався» в собі: що він зробив не так, чим же він не догодив дружині?

З Олегом Ліда прожила всього місяць. Майже щовечора прогулянки, розмови за вечерею. Ліді було цікаво з Олегом: з ним можна розмовляти на будь-яку тему. Вона раділа, що її «сіре» життя з Мирославом закінчилося і почалося нове життя з коханим чоловіком.

Ліда вже розлучилася з чоловіком, але ще не встигла оформити стосунки з Олегом, як раптово потрапила в лікарню. До Ліди приходила мама, приходили діти, подруга і колеги по роботі. Олег не знайшов часу, щоб прийти.

Одного разу в прийомні години вона побачила у своїй палаті Мирослава. Він викладав на тумбочку продукти, приніс саме те, що вона любить. А потім мовчки сидів поруч, – як завжди йому не було про що говорити. Ось такий він чоловік.

Розмову почала Ліда: запитала про роботу, про будинок, про їхню улюблену кішку. Мирослав охоче розповідав і навіть посміхався. А потім пообіцяв приходити через день. Коли йшов, нахилився і сказав, що після виписки забере її додому.

Коли Мирослав пішов, Ліда пригадала все їхнє спільне життя. Вони всього добилися разом: і квартиру придбали, і дітей на ноги поставили, і всі негаразди разом пережили.

І Ліда після стількох років сімейного життя зрозуміла, що поруч з нею завжди був справжній чоловік. Хай не красномовний, але той, на якого можна було покластися в скрутну хвилину. А те, що шкарпетки розкидає, так це нічого надзвичайного. «Аби поправитися, – думала Ліда, – а вже шкарпетки рідного чоловіка і сама приберу».

Сусідка по палаті, побачивши, що до Ліди нарешті прийшов чоловік, поцікавилася, хто її відвідував. І Ліда гордо відповіла: – Чоловік!

Сусідка з подивом подивилася на Ліду і, посміхнувшись, сказала: – Щастить же декому!

Як часто ми не цінуємо те, що маємо! Чомусь чуже нам завжди здається краще, ніж своє…

Джерело