Микола працював офіціантом у дорогому ресторані вже цілий рік.

І за весь цей час цих відвідувачок він тут жодного разу не бачив.

Дві яскраві шатенки, обидві одягнені в рожеве, сіли за столик, й одразу полізли у свої дорогі сумочки, дістали звідти маленькі дзеркальця, й почали вивчати свої гострі носики.

Були ці жінки майже одне лице, але різного віку.

– Швидше за все, це мама з донькою, – так одразу подумав про них Микола, і він не помилився.

Тому що, як тільки він приніс їм меню і відійшов від їхнього столика до стійки, жінка, яка виглядала старшою, раптом зашепотіла, причому досить голосно:

– Доню, ти помітила?

– Що, мамо?

– Ти побачила, як він на тебе подивився?

– Хто?

– Ну, цей… Офіціант.

– Ой, мамо, заспокойся, він на мене взагалі не дивився, – донька теж перейшла на шепіт.

– Та як же ж не дивився? Він аж оторопів від твоєї краси. Слухай, а він милий. Давай зробимо його твоїм чоловіком.

– Мамо, ти чого галасуєш?! – ахнула дочка. – Він же ж тебе почує!

– От же ж, – зневажливо посміхнувся Микола, але все-таки про всяк випадок, ніби непомітно, скосив очі в їхній бік і нагострив вуха. – Придумають же ж… Зробити мене чоловіком. Я що, Буратіно, чи що? Щоб мене робити?

Жінки, тим часом, перейшли на дуже тихий шепіт, і Микола, як не намагався, почути їх уже не міг.

Тоді він почекав, повернувся до столика, і дуже чемно запитав:

– Ну, що, пані, визначилися із замовленням?

Шатенки одразу втупились у нього оцінювальними поглядами, потім мама, з томною усмішкою, кивнула.

– Так, юначе, ми визначилися. Принесіть нам зелений чай, і два оті тістечка, – вона тицьнула пальцем із рожевим манікюром у меню.

Микола, почувши замовлення, зробив кисле обличчя, і відразу втратив до них інтерес. Кивнув і пішов у бік кухні.

– Господи, приперлися в ресторан чай пити, – закрутилось у нього в голові. – Значить, і чайових, швидше за все, не буде.

– Іринко, він прекрасний! – знову долинув до нього шепіт матусі.

І тут Микола оторопів від почутого.

– Я так яскраво уявила, як він сидить за кермом твого Ламборгіні. Ви будете разом дуже гарно виглядати. Я ж постійно переживаю за тебе, коли ти сама сідаєш за кермо.

У Миколи миттєво похолола спина, і закружляла голова.

– Ламборгіні… – не повірив він своїм вухам. – Треба простежити, щоб тістечка їм дали найсвіжіші…

Його ноги хотіли швидше бігти на кухню, хапати чайник із чаєм і мчати назад, але так само йому дуже хотілося почути, про що вони говоритимуть ще.

Він зробив вигляд, що займається чимось важливим, і почав прислухатися до їхньої розмови.

– Мамо, а раптом у нього немає прав? – зашепотіла донька. – Він же ж простий офіціант. І до речі, як відреагує на це тато?

– На що – на це? Тато сказав, що тобі терміново потрібен будь-який чоловік. Чуєш мене? Будь-який! Без чоловіка він тебе в Італію жити не відпустить!

Микола проковтнув слину, і нервово задихав.

– А якщо татові все-таки не сподобається, що мій чоловік буде офіціантом? Аж раптом цей хлопчик зовсім без освіти?

– Як це без освіти?! – мало не вигукнув Микола. – У мене вища! Я закінчив інститут! – кричало в нього все всередині. – Я можу хоч зараз працювати директором!

– Нашому татові все одно, з якою освітою буде твій чоловік! – ніби читаючи його думки, шепотіла мама Іринки. – Він сам у нас розпочинав кар’єру з низів. Якщо хлопчик виявиться тямущим, тато одразу зробить його директором однієї зі своїх філій.

Микола, почувши таке, побіг на кухню, щоб виконати замовлення майбутніх родичів.

Повернувся він уже за п’ять хвилин, з підносом у руках, і галантно поставив його на стіл. Посмішка на обличчі офіціанта була такою, що, здавалося, він зараз бачить перед собою не звичайних жінок, а янголів, які спустилися з небес.

– Ось, будь ласка, ваш чай! Ваші тістечка! Щойно приготовані. Приємного апетиту, пані!

Старша жінка чомусь уважно стежила за його руками, і щойно гарний зелений чайник із зеленим чаєм опинився на столі, вона поклала на нього свою руку.

– А він, у вас, справді, кипів? – спитала вона раптом строго.

– Що? – не зрозумів Микола.

– Я питаю, вода, в яку поклали заварку, кип’ячена?

– А чому ви сумніваєтеся? – розгубився офіціант.

– Тому що ви принесли замовлення підозріло швидко. Таке відчуття, що воду в чайник ви налили прямо з кулера. Іринко, торкнися чайника! Мені здається, він ледь гарячий!

Дочка з повагою подивилася на маму, глянула з підозрою на офіціанта, і теж поклала руку на чайник.

– Фу, мамо, він холодний! – вигукнула примхливо вона. – Ти права! Молодий чоловіче, – звернулася вона до Миколи, хоча, на вигляд була набагато молодшою за нього. – Поміняйте нам це негайно! І запам’ятайте, ми знаємо, яким має бути зелений чай. І тістечка замініть теж.

– А тістечка вам чим не догодили? – ахнув Микола. – Вони теж мають бути бути гарячими?

– Вони мають бути гарними! – підтримала дочку мама. – А не такими, як ці! Фу! — І вона невдоволено скривила обличчя.

Офіціант, скрегочучи зубами, сказав:

– Зараз я покличу сюди адміністратора ресторану, і ви озвучите йому свої претензії! Вам все зрозуміло? Сидіть і чекайте!

– А по-моєму, мамо, він зануда, – одразу почув Микола за спиною голосний шепіт молодої дівчини. – Через якісь дешеві тістечка хоче влаштувати нам сварку.

– Так… – прошипіла і мама. – Дуже нехороший юнак… І головне, погляд у нього неприємний. Прямо, наче ми йому чимось завдячуємо.

Коли Микола з адміністратором повернулися до столика, жінок там уже не було. Двоє чоловік із тугою подивилися на гарні тістечка, і Микола раптом запропонував:

– Слухай, я їх собі заберу. І навіть заплачу за них.

– А тобі навіщо це потрібно? – посміхнувся невесело адміністратор. – Ти, що, мільйонер, щоб за замовлення багатійок розплачуватися? Тістечок цих ніхто не торкався, інші з’їдять.

– Ні, я їх собі візьму, – вперто повторив Микола. – І цей… Відпусти мене зі зміни.

– А хто замість тебе буде? – насупився адміністратор.

– Я знайду заміну. Просто мені терміново треба побачити одну дівчину. Прямо зараз.

…Через пів години Микола вже стояв у парку, перед своєю подружкою Оленою, й простягав їй запаковані в гарну коробку тістечка.

– Ти чого це мене серед дня з роботи висмикнув? – стривожено спитала вона його. – Навіщо тобі треба було мене побачити?

– Оленко, виходь за мене… – раптом сказав він, і винувато посміхнувся.

– Що?! – дуже розгубилася дівчина.

– Виходь за мене заміж… – Микола хотів ще додати, що він їй сьогодні мало не зрадив, ледь по своїй слабкості не проміняв на Ламборгіні, але вчасно схаменувся. – Просто, Олено, сьогодні я зрозумів, що ти – найкраща жінка на світі… Ну, справді, виходь, га…

Олена почервоніла, і скромно кивнула:

– Гаразд… Я, вийду… А це що ти мені приніс?

– Тістечка… – знизав він плечима.

Вона засміялася, і впала в його обійми…

КІНЕЦЬ.