Батьки зараз розплачуються за свій початковий промах із вихованням сестри. Не треба було їй у всьому потурати, поплакала б та перестала. Але батьки вирішили, що колись дуже суворо виховували мене, тож треба максимально м’яко виховувати молодшу донечку.

Мені було прикро: від батьків я не почула жодного вибачення, вони зробили висновки, що так, як вони виховували мене, з дітьми не можна.

Раптом покарання позбавленням їжі, забороною свят, викручуванням вух та ременем стали заборонені у нашому будинку.

З дев’яти років до мене такі покарання не застосовувалися, але до цього я відчула їх повною мірою. А потім з’явилася сестра і на батьків зійшло осяяння. Однак різниця у відношенні все одно відчувалася. Щоправда, тепер батьки прикривалися фразою “так ти вже велика, а Марійка ще маленька, вона не розуміє”.

Марійка все б зрозуміла, якби вони намагалися їй щось пояснити. Але варто було сестрі почати скиглити, як вона відразу ж отримувала все, що хотіла.

Мені на день народження дарують подарунки – і Марійці теж треба, бо вона плакатиме. Мені на її дні народження нічого не дарували, тому що “ти вже доросла, а Марійка маленька”.

Мені купували обновку – обов’язково й сестрі теж. Хоча їй речі й так купували частіше, адже вона росла, а ще не вважала за потрібне берегти одяг. Коли мама відмовилася купувати Марійці нові джинси, аргументуючи тим, що купували тільки минулого тижня, сестра недовго думаючи просто порізала ножицями ті штани.

Що б зі мною батьки за таке зробили? Я навіть уявляти не хочу, але обновки мені б точно не купили. А ось Марійка отримала ті джинси, які випрошувала.

Тоді вже важко було сказати, що “Марійка маленька, вона не розуміє”, тому що сестрі було тринадцять років, цілком вона все розуміла. Просто звикла, що отримує все, що їй хочеться.

А ще їй завжди потрібно було те, що маю я. Я купила собі новий телефон – Марія вимагає телефон у батьків. Я поїхала у відпустку – Марія теж кричить, що хоче на море. Тільки є велика різниця – я свої покупки та відпочинок оплачувала зі своєї кишені, а Марійка продовжувала тероризувати батьків. Хоча сестрі було тоді двадцять років.

– Ти що! Вона ще студентка, звідки в неї такі гроші? – виправдовувала чергову примху сестри мама.

Тож якщо немає грошей, то й вередувати не варто? Батьки й так оплачують сестрі навчання та квартиру, бо сестрі хочеться жити окремо від них.

Потім у мене було весілля. Ми з чоловіком накопичували самі, нам хотілося влаштувати класну гулянку на два дні – ми її влаштували, ні в кого, ні копійки не просили, в кредити не лізли.

За пів року сестра заявила, що теж хоче весілля. Тільки в неї з хлопцем таких грошей немає, щоб влаштовувати бенкет. Батьки нареченого сказали, що вони теж коштів на таку дурість не мають.

А ось мої батьки влізли в кредити, але на примху Марійки гроші знайшли. Відгуляли весілля по-королівськи. Щоправда, сім’я сестри розвалилася за рік, а кредит батьки виплачують досі.

Тепер же у сестри нові бажання, вона хоче квартиру. Ми з чоловіком купили двокімнатну цього року. Накопичили грошей, взяли невелику іпотеку та купили. Знову ж таки, у батьків не просили.

Сестра закотила батькам істерику, репетувала, що втомилася жити на оренді, хоче своє гніздечко. Несміливі спроби мами пояснити, що грошей у них немає, розбилися об істерику сестри.

Батьки звернулися до мене з питанням, чи не можу я допомогти купити Марійці квартиру, бо вона так переживає. Батьків шкода, звісно, але довелося їм відмовити.

Марійка у свої двадцять дев’ять років взагалі слабко уявляє, що таке самостійність. Так, працює, але гроші витрачає на себе. Навіть квартиру їй сплачують батьки. Мама до неї ходить прибиратися і готувати, тато дає грошей, а сестра тільки требує “хочу-хочу-хочу” і дорослішати не збирається. А навіщо? Її й так все влаштовує.

Не знаю, що батьки робитимуть, не здивуюся, якщо продадуть свою квартиру, куплять собі однокімнатну і візьмуть для сестри іпотеку, яку самі ж і оплачуватимуть. Мені їх шкода, але допомагати не буду. Вони самі так виховали Марійку, хай тепер розбираються.

КІНЕЦЬ.