Річ у тім, що коханий прийшов із порожніми руками. Не було не те що подарунка чи натяку на нього, не було навіть букетика квітів…
Я з нетерпінням чекала того самого дня і вже підшукувала весільну сукню своєї мрії. У стосунках я була щаслива, адже нарешті знайшла споріднену душу, з якою хотіла провести все життя. Попереду – спільні плани, створення великої та дружної родини.
Я стільки про нього розповідала, так захоплювалася його цілеспрямованістю і гострим розумом! Але коли подруги пропонували зустрітися з друзями і посидіти ввечері в ресторані парами, завжди ввічливо відмовлялася. Так було рази два чи три, поки знайомі не вирішили, що так я бережу своє щастя.
Була ще одна невелика дивина. Попри те що спільних фотографій у нас було предостатньо, я ніколи не ділилася фото подарунків. Не було ні букетів на 8 Березня, ні фото з солодощами. Коли збиралася з подругами після святкових дат, ніколи і нічим не хвалилася. Усі думали, що це через мою скромність.
При цьому нові речі ні-ні, та з’являлися на видноті: то в блузочці дизайнерській на зустріч прийду, то сумочка нова, але так було завжди. пам’ятали. Я з раннього віку забезпечувала себе сама, сама винаймала квартиру і прекрасно доглядала за собою.
Святкувати день народження люблять не всі, але все-таки більшість. А кому не буде приємно почути тонну привітань і теплих побажань? Кому не хотілося б отримати знаки уваги і подарунок, приготований коханою людиною від чистого серця? Саме так я і уявляла своє прийдешнє свято.
З нареченим я відзначала його вперше, оскільки познайомилися ми рік тому – якраз після святкової дати. До того ж це за сумісництвом був день знайомства двох сімей, адже приводів було цілих два. По-перше – заручини, по-друге – мій день народження.
Я вирішила зібрати всіх на своїй орендованій квартирі-студії, розташованій у центрі міста, щоб усім було зручно. Підготувалася серйозно: генеральне прибирання, недешевий святковий стіл, трохи святкової атмосфери. Мої батьки прийшли заздалегідь, стіл вабив смаколиками, а у холодильнику ігристе.
Двері відчиняються, і на порозі стоїть він – наречений. Посміхається, вітає батьків і, як ні в чому не бувало, проходить до моєї квартири. Батьки злегка спантеличені, та й я теж була неприємно здивована, коли відчинила двері кімнати. Річ у тім, що коханий прийшов із порожніми руками.
Не було не те що подарунка чи натяку на нього, не було навіть букетика квітів, про який я мріяла хоча б з нагоди дня народження. Батьки благовірного й ті прийшли з шоколадними цукерками та пляшечкою вина з бантиком. Він же як не дарував подарунків, так і цього разу не приніс.
Тільки жартома сказав, що як подарунок прощає борг у 500 гривень, про який я зовсім забула. Уже пізніше я ділилася з подругами, що це стало останньою краплею. Мій хлопець від самого початку поставив умову, що йому не до смаку меркантильні дівчата.
Йому подобаються самостійні й самодостатні, які самі себе можуть забезпечити. І в цьому питанні я йому повністю підходила, адже мої погляди на життя були далекі від меркантильних, але при цьому я залишалася ніжною і вразливою дівчиною, яка мріяла як не про букет, то хоча б про шоколадку.
Поки мої подруги ділилися розповідями про те, що кохані наречені та чоловіки подарували їм на 8 Березня чи Новий рік, я мовчала. Тому що мій обранець не дарував нічого і ніколи, навіть на великі свят, але ж ми були вже два роки разом. Спочатку я виправдовувала це тим, що він дуже економний.
Ось він і квартиру має, і на машину майже накопичив, але ж це говорить про хороше? Але на одних подарунках справа не зупинилася. У будь-якому ресторані рахунок ми ділили навпіл, максимум, що він міг собі дозволити – оплатити каву або чай. Але хіба це подарунок?
Нещодавно ми купували продукти для романтичної вечері, і я забула вдома гаманець, тож майбутній чоловік покрив усі витрати. Це й були ті 500 гривень, про які він пожартував, а я й думати про них забула. Була остання надія: що вже на день народження при свідках він що-небудь подарує.
І коли я, начебто жартома, поцікавилася, чи не з порожніми він руками, той лише обурився, заявивши, чим мені каблучка для заручин не подарунок. Так і закінчився святковий вечір, адже я зрозуміла, що він не ощадливий, а просто жадібний і розважливий. Навіть батьки були, м’яко кажучи, шоковані.
Тож не дивно, що я нічого нікому не розповідала, і з друзями зустрічалася окремо. Не хотіла, щоб усі бачили, як ми рахунок навпіл ділимо. Тепер весілля відкладено на невизначений термін, і невідомо, чи буде воно взагалі.
Батьки відмовляють мене виходити заміж за такого скупердяя. Так і називають його – скупердяй, а я й не ображаюся, адже зрозуміла, що цей чоловік змусить мене жити в сірій рутині без єдиної витрати на дрібні радощі життя.
КІНЕЦЬ.