Час минав, а син з невісткою онуками мене не ощасливлювали. Ось я і стала в знайомих розпитувати, чим би їм допомогти. Людоньки, що я тільки не робила.

І в церкві молилася і свічки за здоров’я ставила, і чаї Марині готувала, більш того, я навіть дістала посуд від одної жіночки при надії і просила, щоб Маринка з нього їла. Та на диво, нічого не допомагало. Син же замість того, щоб мені подякувати, сказав в їх сім’ю не лізти

Ох і дивна в мене невістка.

В мене в молодості такого не було. Як одружувалися, то майже одразу ж і про дітей думали.

Марина з моїм сином Антоном однолітки, одружилися, коли їм було по 25 років. З одного боку все добре, я тільки й раділа з того, що ось-ось в мене появляться внуки.

Та щось час минав, рік – два, а дітей все нема та й нема. Я вже й розпитувати почала, і на святах натякала, що пора уже, а Марина не хоче і все.

Почала в подруг дізнаватися, що то можна зробити, різне радили і що я тільки не робила. І в церкві молилася, і різні чаї невістці давала, і навіть добула посуд від жінки при надії. Кажуть якщо з такого щось з’їсти чи випити, то омріяна дитинка в сім’ї з’явиться.

Довго мені такі речі робити не вдавалося, син мені суворо заборонив тиснути на невістку стосовно дітей, бо якщо таке буде відбуватися і надалі, то онуків я не побачу.

З того часу минуло ще п’ять років, я вже й надію втратила від них дочекатися хоча б чогось. Вже сім років Антон і Марина собі живуть в своє задоволення і навіть не думають стосовно дітей. Ну хто таке бачив. Певно думають мене без онуків залишити. Геть совісті в них немає.

Та можливо і на моїй вулиці буде свято. Декілька місяців тому невістку скоротили на роботі. За освітою вона перукар, але ні дня не працювала в салоні.

Її хресний взяв Марину до себе на роботу і не знаю чи то вони щось не поділили чи що, але звільнили. Звісно, невістка не хотіла піти аби кудись “дамські кімнати” чистити, хотіла як на минулий роботі, валятися як сир в маслі.

Їй хресний так зробив, що і графік був дуже зручний, і оплата велика, так ще й пробачав запізнення або іноді навіть прогули.

Дівчина звикла до такого життя, тож не зразу змирилася з тим, що прийдеться їй реально працювати, так ще й за нижчу оплату.

Десь місяць минув, щоб невістка змирилася з тим, як їй прийдеться працювати і ще десь зо три місяці, аби знайти місця де змогла б дійти хоча б до співбесіди.

І ось Марина вже відвідала третю співбесіду і всюди їй відмовили. Мовляв, вона є вже давно в шлюбі, дітей немає влаштується і піде в декрет, а їм потім знову заміну шукати.

І ось сьогодні я невістці дзвоню, хотіла запитати, як її чергова співбесіда. Виявилося Марині вже втретє відмовили, бо вона вже сім років заміжня, дітей немає, тож вони не хочуть її брати на роботу.

Я давно вже хочу онуків тож розцінила це, як знак і почала пропонувати невістці все-таки вже і справді задуматися про дитинку, раз таке діло, а вона й слухати не хоче. Напевно й не дивно чого її не хочуть брати на роботу, раз вона не може взяти відповідальність за ще когось, за дитину наприклад.

Що мені робити? Невже тепер й до старості без онуків залишуся? Тепер такий вдалий час, як правильно підштовхнути Марину до цього кроку?

Джерело