Мама вже пів року мені у вуха дмухає, що я повинна чоловіка гнати геть поганою мітлою, тому що він не справляється з роллю здобувача і глави сім’ї.

– Де твоя гідність? Ще не вистачало дорослого мужика утримувати! – повторює мені мама.

Я втомилася її слухати. У її словах правди не має. Мій чоловік насправді зараз заробляє менше за мене, але це тимчасові труднощі.

Ким би я була, якби за першого ж життєвого негаразду вигнала чоловіка з дому. А коли я без роботи майже рік удома сиділа і чоловік мене утримував?

– А це якраз нормально! Жінка в сім’ї взагалі може не працювати, у неї інші завдання – стоїть на своєму мама.

У нас із чоловіком зараз не голодні часи. Я працюю, приношу додому гроші, чоловік також без діла не сидить, підробляє, а ще він узяв на себе всі домашні обов’язки.

Ситуація вийшла негарною. Чоловік працював на хорошому місці, його друг був директором фірми. Були розмови про те, щоб чоловік вклав свої гроші у розвиток фірми та став співзасновником, але в останній момент все обломилося.

Добре, що чоловік не встиг узяти кредит, посварилися з другом ще до цього. Той не з великого розуму почав частки прибутку ділити, коли ще жодних паперів не було підписано.

І виходило так, що чоловік отримуватиме копійки, бо нібито входить до вже готового бізнесу. А хто допомагав цей бізнес розвивати?

Чоловік і помагав.

Загалом ситуація вийшла негарна, чоловік звільнився, а тепер працює над власним проєктом. Це не рожеві мрії мужика, що лежить на дивані, чоловік насправді багато працює.

Тільки поки що потрібно вкладатися. Ось чоловік і підробляє, щоб зовсім сім’я не скотилася до злиднів. Йому й самому незручно, що фінансовий добробут зараз лежить на моїх плечах.

Але я бачу, що чоловік старається, вірю, що його зусилля принесуть свої плоди, не бачу нічого страшного, щоби підтримати його в такій ситуації.

Проте мама ніяк не може заспокоїтися. Я не посвячувала її в те, чим зараз зайнятий чоловік. Вона знає, що у нього є підробіток, який приносить не великі гроші, і цього вистачає для постійних наїздів на мого чоловіка.

Вона приходила в гості та навмисне голосно розмірковувала, що чоловік, який не може забезпечувати сім’ю, і чоловіком не вважається.

– А що я сказала? Це моя думка, я маю на неї право, – здивовано розплющувала вона очі на мої зауваження, що не треба так говорити у моєму домі.

Зрозумівши, що її “тонкі натяки” не працюють, мама почала висловлюватися грубіше. Нагадувала, що я не ломовий кінь, який повинен везти сімейний віз, волала до почуття власної гідності.

– Він цілими днями вдома сидить, а ти на роботі, як муха в окропі крутишся. Тебе це влаштовує?

Розмірковує, що я ще молода, цілком можу розлучитися і знайти більш підходящу пару, щоб не тягнути таке жалюгідне існування.

Чоловік про ці розмови чудово знає, мама ж намагається говорити голосніше. У конфлікт із мамою не вступає, мені нічого не каже, але я бачу, що ця ситуація його обтяжує.

Мама зауважень не розуміє, тому я припинила запрошувати її у гості, та й самій до неї їздити бажання немає зовсім. Про здоров’я та справи намагаюся дізнатися телефоном. А мама тепер ображається. Каже, що вона єдина людина, яка хоче розплющити мені очі, бажає кращого, а я її не ціную і не хочу прислухатися до її думки.

Нічого, я впевнена, що скоро у чоловіка все вийде, тоді мама закусить язика. Нехай невелика, але перемога. Може, ця ситуація навчить її тримати свою думку при собі, коли про неї ніхто не питає.

А поки що я берегтиму власні нерви та зведу спілкування з мамою до мінімуму. Так мені набагато спокійніше живеться.

КІНЕЦЬ.