Мої батьки розлучилися багато років тому, я тоді ще в школі навчалася. Через якийсь час тато знову одружився. Мені було все одно.

Але його нова дружина, Алла, мені не сподобалася із самого початку. Всі розмови тільки про матеріальне, погляд холодний та хижий. Втім, тато поруч із цією жінкою виглядав щасливим, тому я своє справжнє ставлення до неї тримала глибоко всередині себе.

Потім з гіркотою зрозуміла, що не варто було зариватися головою в пісок. Адже в якийсь момент у тата знайшли онкологічне захворювання. Він лікувався років зо два, але ніякі види терапії не допомогли.

Одного ранку я отримала звістку, що тата не стало. І це був не єдиний удар. Трохи оговтавшись від горя, я за порадою мами зателефонувала Аллі, щоб обговорити спадщину.

Алла дала зрозуміти, що мені нічого не світить. Тому що татова квартира, дача та машина належать їй одній. Спочатку я зазнала сильного шоку.

– Як так вийшло? – Ошелешено запитала я.

Виявилося, тато ще за життя оформив дарчу на свою другу дружину. Поки я думала, щоб такого відповісти, Алла почала намагатися надавити мені на жалість.

Мовляв, зі своїми батьками вона давно у сварці, тому повернутися до їхньої хати не може. А дорослий син живе у студентському гуртожитку.

-Твій Батько був дуже добрим! Він знав, що мені буде нікуди піти, тому зробив мені такий подарунок, – закінчила Алла свою розповідь.

Я хотіла заперечити, що Алла мала виходи з цієї ситуації. Оскільки якусь частку у спадщині вона б все одно отримала, то могла б її продати та ці кошти вкласти в іпотеку. Можна було винаймати житло.

Загалом, я чудово розуміла, що тато не сам ухвалив це рішення. Але говорити про це Аллі передумала. Все одно неможливо було щось змінити.

Мама вважала, що мені варто було б поборотися, бо тато міг бути не зовсім при собі, коли відписував новій дружині все своє майно. Я не хотіла починати брудних розбірок і паплюжити пам’ять батька, хоч і була дуже зла на Аллу.

Вирішила бути вищою за це. Тим більше водити я не вмію, до заміського життя байдужа. На окреме житло я заробляла сама і, до речі, заробила. Кошти від продажу спадщини хотіла покласти на рахунок для майбутніх нащадків.

“Добре, всього доб’юся своїми силами. Аллу нехай розсудить життя”, – з такими думками відпустила ситуацію. І правильно зробила, як показав час.

З того часу минуло сім років. У мене з’явилася сім’я, за щоденними турботами про мерзенний вчинок Алли якось не згадувалось. Напевно, я б геть забула про існування цієї підлої жінки, якби нещодавній дзвінок тітки Даші, сестри батька.

Родичка, судячи з її розповідей, активно підтримувала зв’язок з Аллою, попри її непорядність. Для мене це не стало відкриттям.

Тітка Даша дуже товариська, їй не важливо, з кимсь підтримувати безглузді розмови. Навіть якщо у співрозмовника гниле нутро, для тітоньки це не причина розривати контакти. А ще вона дуже любить творити добро та спонукати до цього інших.

– Бідолашна Алла! Стільки на неї звалилося, що самій плакати хочеться. Вдома пліснява, ледве вікна тримаються, на роботі стали менше платити. Підкинула їй трохи грошенят, але це крапля в морі, – розповіла тітка Даша про пригоди Алли.

-Це як вона примудрилася довести до такого стану шикарну татову квартиру? – здивовано вигукнула я.

Виявилося, Алла розпродала майно мого батька, коли її син одружився. І не просто так, а через цікаве становище.

Сам він був не в змозі щось придумати з житлом – весь у матусю. А жити під одним дахом із молодою сім’єю, в якій очікувалося поповнення, Аллі не хотілося.

Більшу частину грошей від продажу Алла віддала синові, а до тих, що залишилися, додала позикові кошти та купила собі вбиту однокімнатну квартиру на першому поверсі десь за містом. Звідти й проблеми із вологістю та іншим. І чи варто було йти на підлість заради такого?

-Так їй і треба цій Аллі, – не втрималася я від зловтішного коментаря.

-Ти досі тримаєш зло на Аллочку? Добрішою треба бути, – почала мене виховувати тітка Даша.

Далі прозвучало прохання, про яке я й до цього здогадувалася. Аллі була потрібна фінансова допомога. Вона ж уся із себе нещасна та обділена. Звісно, я відмовила.

– А ви за своєю ініціативою таке пропонуєте чи Алла вас попросила? – поцікавилася я.

– Дуже тебе прошу, не говори так! Аллочка в тяжкому становищі, а ти знущаєшся, – встала грудьми тітка Даша на захист цієї змії.

-Отже, я маю рацію. Гарно вас Алла опрацювала. Ви вже там обережніше, а то не помітите, як через свою душевну доброту залишитеся без нічого. І передайте Аллі, що мені й так є куди витратити гроші, – з такими словами я закінчила нашу розмову.

Так, доля боляче клацнула по носі Аллу. Не змогла вона втримати у своїх чіпких руках чуже добро і вчинила точно за моїм давнім сценарієм, який я колись посоромився озвучити.

КІНЕЦЬ.