Я заміжня трохи більше двох років, але романтичні стосунки у нас із партнером почалися сім років тому. Виходячи з такого значного терміну, мені здавалося, що часу на “притертися” було достатньо. Проте зараз наша пара переживає справжнісіньку кризу.

Все через те, що ми заздалегідь не обговорили сімейні обов’язки один одного. Як добре вихована дівчина, в юності я не погодилася на співжиття. І, тільки почавши жити разом із чоловіком, я зрозуміла, що шлюб – це друга робота. Перші два роки нас переповнювали почуття.

Я заплющувала очі і приймала з гумором його дивні звички, а він ніколи не скаржився на мій стиль домоведення, але з часом побут почав негативно позначатися на наших стосунках. Мій чоловік – сильна особистість. Він владний і скрупульозний, любить чистоту і порядок.

Водночас він упевнений, домашня робота – це жіночий обов’язок, тому домогтися від нього допомоги, наприклад, у прибиранні нереально. Чоловіча ж робота, якою б складною вона не виявилася, виникає вкрай рідко. Так і виходить, що я маю працювати цілодобово, а він – за потребою.

Спершу його позицію я сприйняла як прийнятну дивину. Тому вирішила для себе, щоб не перевтомлюватися, все робити упівсили, адже запустити робот-пилосос і пройтися з ганчірочкою кухнею набагато легше, ніж щодня влаштовувати генеральне прибирання.

Також я ввела в наш раціон напівфабрикати: вони дуже полегшили мені життя. Але виникла проблема! Чоловік помітив мої хитрощі й викликав на серйозну розмову. З порога чоловік мені заявив, що я ледарка. Він з мамою поговорив і дійшов висновку, що я не справляюся з побутом і маю бути стараннішою.

Звичайно, його слова мене зачепили, а те, що до формування цієї думки причетна свекруха, взагалі вибило з колії. Адже це несправедливо! Те, що я господиня в домі, не означає, що я повинна тягнути все на собі. Я теж ходжу на роботу, поповнюю сімейний бюджет і втомлююся не менше за чоловіка.

То чому ж після роботи я, як і він, не маю права на відпочинок? А ще чоловік поскаржився, що я рідко готую щось суттєве і з запасом. Каже, йому хочеться прийти додому і пообідати борщем із пампушками, варениками з картоплею, голубцями…

Це при тому, що чоловіка треба буквально просити полагодити кран або вкрутити лампочку. Чомусь моя хатня робота, в його розумінні, сама собою зрозуміла, а його – велика ласка. Під час чергової суперечки я поставила питання руба: або я звільняюся і займаюся рутиною, або наймаємо домробітницю.

Я не з тих жінок, що маніпулюють чоловіками, але ситуація справді загострилася, і мені захотілося дізнатися позицію чоловіка. Як же я здивувалася його відповіді! На мій ультиматум чоловік зреагував швидко. Він заборонив мені йти з роботи, адже дружина-утриманка йому не потрібна.

Послуги домробітниці – зайві витрати, які ніяк не вплинуть на розподіл сімейних обов’язків. І взагалі, раніше жінки, приміром, його матуся, і на роботу ходили, і дітей виховували, і дім у чистоті тримали, і чоловіка в усьому задовольняли… То чому ж я не можу?

Від його претензій у мене опустилися руки. Я дуже втомлююся на роботі, але додому йти зовсім не хочеться, адже розумію, що там на мене чекає другий етап каторги: прання, прибирання, готування. І від колишньої романтики не залишилося й сліду.

Але й висловити свої доводи чоловікові я не наважуюся. Адже я так його люблю! Боюся, що через принципи зіпсую стосунки і він мене кине. Як мені вийти із ситуації, що склалася?

КІНЕЦЬ.