Ось вони – подвійні стандарти у всій красі! Чоловік жодного разу не заперечував, коли я місяць жила у його хворої матері. Навіть не пискнув, що я вдома майже не буваю.

Свекруха, що характерно, теж мовчала і раділа, що їй дісталася така дбайлива невістка. Загалом усіх все влаштовувало. А варто було мені поїхати на тиждень до своєї хворої мами, як я отримала істерику, бо покинула сім’ю. Причому незадоволенні й чоловік, і свекруха.

Я за освітою фельдшер, але працюю косметологом, бо робота в лікарні мене якось налякала ще під час проходження практики. Але вчилася я добре, мені радили вступати до медичного і ставати лікарем. Тільки я вирішила інакше, не хотілося мені у лікарні сидіти.

У житті мені мої знання допомагають, я багато вмію, у тому числі ставити уколи та крапельниці. Саме ці навички мені й стали в нагоді, коли злягла свекруха. У неї було запалення легень, але лікарня в нас була переповнена, та й сама свекруха не горіла бажанням лікуватися у лікарні. Вдома їй, звісно, було зручніше.

Ми домовилися з лікарем, що я проводитиму всі необхідні процедури, а свекруха періодично здаватиме обов’язкові аналізи, щоб відстежувати динаміку.

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що свекруха має проблеми з тиском і вона дуже метеозалежна. Отже, окрім обов’язкових уколів мені ще доводилося ставити їй і крапельниці.

Оскільки уколи треба було колоти кожні шість годин, а крапельниця взагалі могла знадобитися будь-якої миті, було прийнято рішення, що поки не поставлю свекруху на ноги, житиму в неї.

Від свекрухи був найгарячіший відгук, вона зізналася, що їй спокійніше, коли досвідчена людина поруч. Оскільки працювати я в цей час не могла, то скасувала всіх клієнток, а час що звільнився, я присвятила самоосвіті, що теж для мене було корисно.

Поки свекруха хворіла, а я її лікувала, на мені було й домашнє господарство. Я прибирала, готувала, причому на дві родини. Чоловік раз на кілька днів приїжджав, привозив порожні контейнери та забирав нові з їжею.

Не скажу, що це був найкращий місяць у моєму житті. Свекруха, як багато людей похилого віку, та ще й хворі, часто вередувала, вимагала до себе підвищеної уваги та постійно скаржилася, як вона вже втомилася від цих уколів.

Нарешті ми перемогли хворобу, свекрусі мої послуги вже були не потрібні, і я змогла поїхати додому до чоловіка. Звичайно, ніякого невдоволення, що я місяць не жила вдома, від нього не було.

Це було десь пів року тому, може, трохи більше. Я цю історію і не згадала б, якби не захворіла тепер моя мама. Там не запалення легенів, але все одно вона сильно розболілася.

Звісно, я зібралася і поїхала до мами. Там їхати 6 годин поїздом, тому не так вже й далеко. Увечері сіла, рано в ранці вже приїхала на місце.

Перед від’їздом я чоловікові наготувала цілий холодильник їжі, прибралася, поміняла постільну білизну, перепрала речі. Загалом створила всі умови, щоб він ні про що не турбувався.

Вирішила, що якщо він швидко все з’їсть, то завжди може з’їздити підгодуватися до свекрухи, якщо самому ліньки готувати. Тож не помре без мене.

Чоловік з моменту оголошення про від’їзд ходив із кислою міною. Я запитала, з чим цей кислий вираз обличчя пов’язаний, але чоловік буркнув щось на кшталт “нормально все”, а мені ніколи було розбиратися в його настрої, мені до поїзда треба було переробити купу справ.

Пробула я у мами два тижні, поставила її на ноги, переконалася, що все гаразд, повернулася додому. А там чоловік із тим же кислим виглядом мене зустрів, спілкується через губу, наче я йому в компот плюнула.

Ситуацію прояснила свекруха. Прийшла зі стиснутими губами, хоча я їй взагалі нічого поганого не зробила. Каже, неправильно я вчинила, коли поїхала.

– Ти покинула сім’ю, звісно, мій син сприйняв це негативно! Мама – це, звичайно, важливо, але вона могла б лягти до лікарні, тобі не довелося б кидати сім’ю і їхати туди, – без сорому заявила вона мені.

При розмові зі свекрухою я стрималася, хоч мені це далося через силу. Швидко її проводила, ледве дочекалася чоловіка з роботи, щоб запитати, чи правда, що його кисле обличчя пов’язане з тим, що я покинула сім’ю.

– Так, це правда. А як я маю реагувати? Зірвалася і поїхала, ніби без тебе там не розібралися б. А я тут один залишився, – підтвердив мої побоювання чоловік. І тут мене понесло.

Я перестала соромитися у висловлюваннях і нагадала чоловікові, що коли я з його мамою місяць прожила, він своє обурення в задньому проході тримав і не показував та й свекруха вважала, що так і має бути. А тут я свою маму відвідати вирішила, за що отримала засудження та звинувачення у тому, що я покинула сім’ю.

– Пальцем більше не поворухну, щоб комусь із вас допомогти! Всі призначення в лікарні будете проходити на загальних підставах! І на процедури туди ходити! – відповіла я.

Чоловік образився ще сильніше, а свекруха затихла. Але мені стало щось так прикро від цієї ситуації, так неприємно на душі. І на чоловіка поглянула по інакшому, і те, що я бачу, мені не подобається.

КІНЕЦЬ.