Все в родині Миколи й Наталі зруйнувалося, коли народився син.

Тоді Микола думав, що саме син у всьому винен.

Бо ж любив він Наталю, мріяли про велику та дружну сімʼю, про великий будинок…

Яке ж було щастя, коли народився син! Микола біг додому, щоб потримати сина на руках, відчути аромат немовляти.

Хотілося пригорнути міцно, міцно, але й боявся за тендітного малюка. Непередавані почуття…

Але через місяць, чоловіка як переклинило – до сина навіть не хотілося підходити.

Ця вічно галасуюча дитина, що не дає виспатися.

Миколі доводилося йти на роботу, не виспавшись. Яка вже продуктивність на роботі, начальство стало чіплятися і залишати без премії.

Жодні розмови з дружиною не допомагали. Микола йшов спати в іншу кімнату, вмикав телевізор, який стишував дитячий галас і так спав.

Почалися сварки з дружиною…

– Ти мене не любиш, – переходила на плач Наталя.

– Ти подивися на себе. З тендітної, ніжної дівчини, ти стала повною тіткою. А ці твої нічні сорочки, як у старої бабці? Ти себе у дзеркало бачила?

– Це гормональне після пологів, – схлипуючи, казала дружина.

– Але інші якось справляються із цим! Їж менше, чи що, – стояв на своєму Микола.

Саме з цього моменту Микола зрозумів, що у всьому винен син. Зрозумів і незлюбив його. Якщо з дружиною він спілкувався, то до сина навіть не підходив, дратувався, якщо дружина розповідала про малюка.

Микола утримував дружину та сина, вони нічого не потребували, але колишніх стосунків вже не було.

Не хотілося з дружиною йти в кіно чи просто погуляти.

Щоб не виправдовуватись, Микола знайшов ще одну роботу, додому приходив тільки ночувати…

…Отак вони прожили десять років. Дружина за цей час не схудла, син не став улюбленим, а Микола все працював.

Якось прийшовши з роботи, Микола побачив на столі записку.

Він взяв її в руку й аж сів від прочитаного:

«Я так більше не можу. Вибач. Син нехай поки що поживе в тебе. Коли я влаштуюсь, заберу його. На розлучення подам сама».

Такого повороту Микола не очікував.

Він тут же ж зателефонував дружині, але номер був недоступний. Сходив до неї на роботу, там сказали, що вона вже тиждень, як звільнилася. Від сина так і не міг добитися, куди поїхала мати, адже його вона не могла покинути.

Довелося міняти все у своєму житті. Найпростіше було відмовитися від підробітку. Адже ще були домашні справи – прибирання, приготування, прання. Усього цього Микола ніколи не робив.

Хаос змінився рішучістю. Виявилося, що син знає про побут більше, аніж батько. Ось на цьому і зійшлися батько та син – вчилися готувати разом, прибирати у квартирі та прати.

Виявилося, що з сином весело, він дуже цікава і він розумна дитина. Почали разом розважатися, купили й батькові ролики та велосипед, усі вихідні каталися у парку.

Син навчив батька грати в комп’ютерні ігри.

Згодом вони стали друзями. Вчителі відзначали, що дитина стала краще вчитися.

Наступного літа Микола із сином поїхали у відпустку в гори, потім на море. Давно Микола не був таким щасливим.

Вони повернулися з відпустки й застали в квартирі Наталю – вона приїхала по сина.

Як Микола не вмовляв дружину, щоб залишила йому сина, вона не погоджувалася. Син теж хотів поїхати з матір’ю.

Микола навіть пропонував Наталі залишитися жити з ними, але вона сказала, що вже одружилася, і чоловік її любить такою, яка вона є.

Отут-то Миколі й стало соромно. Цей сором і гіркота розлуки із сином ятрили душу.

Це тоді Микола думав, що саме син зруйнував сім’ю, а тепер усвідомлює, що це він сам у всьому винен. Що робити далі він не знав…

КІНЕЦЬ.