Я теж опинилася у такій ситуації, як автор історії, яка полюбили іншого, але не може покинути чоловіка. 9 років тому, заміжня, я зустріла чоловіка.

Розговорилися після роботи, якимось теплим, близьким здався. Ніколи не шукала жодних зустрічей на боці, а тут просто як рідну людину зустріла, і чим більше говорили начебто ні про що, тим більше я закохувалась.

Почали зустрічатись. Він знав, що я заміжня з двома дітьми. Дійшло до того, що я почала думати, що ось той, з ким я хочу провести своє життя.

Прийшла додому, зізналася чоловікові. Просила розлучення.

Він казав, що я просто помиляюсь і просив не робити дурниць. Закінчилося тоді тим, що та людина сама вирішила за мене.

Вирішив не ламати мою родину, пішов і зупинив усі зв’язки, листування, розмови.
Працювали в одному шпиталі, але у різних відділеннях.

Не спілкувалися 7 років. Нещодавно раптом розмовляли і в очах все те саме — тепло і потяг одне до одного.

Чоловік тоді розлучення не хотів, я думала, може, все пройде і в сім’ї все буде добре. Але ні, я сама на чоловіка як на чужу людину дивлюся.

Шкода, що 7 років тому не розлучилися. Адже починали.

Тепер ще в гіршому становищі, ніж тоді, перед чоловіком почуття провини усі ці роки. Тому якщо ви вже зрадили свого чоловіка, йдіть. Ви ж як від собаки хвіст по шматочках відрубуєте.

КІНЕЦЬ.