Ніколи не думав, що зможу жити з жінкою, у якої буде дитина від першого шлюбу. Мені, як і багатьом чоловікам, такий варіант здавався найгіршим. Причин багато: чужа дитина ніколи не стане твоєю ментально, ти завжди будеш перебувати на другому місці після дитини, і це в кращому випадку.

Жінка завжди буде бачити в тобі не свого справжнього чоловіка, а лише спонсора, який допомагає їй і її потомству комфортно жити. Загалом, такі думки відвідували хоч раз, напевно, кожного дорослого чоловіка. І, тим не менш, ми живемо дуже дружно, і я, нарешті, став по-справжньому щасливим.

Минули мої нервозності, я кинув диміти, навіть скинув кілька кілограмів, а все чому: тому що зустрів ту саму жінку, яка мене розуміє. І яка рішуче налаштована бути зі мною, розвиватися і намагатися бути кращою в усьому. У нас за півтора року спільного життя не було сварок з приводу її сина.

Хлопець мені подобається, і кохана це відчуває. Вибачте, мужики, але цей стереотип не має нічого спільного зі справжнім життям. Навіть скажу вам більше. У якийсь момент я почав помічати, що розумію свого пасинка. Хоч йому нещодавно виповнилося всього-то 5 років.

Хоча в мене навіть племінників ніколи не було. Як таке можливо? Легко! Вся справа в моєму першому шлюбі. Коли я одружився з однією красивою дівчиною. Одружився і забув про все, так вона мені подобалася. Я думав, наше кохання триватиме вічно, але два роки – все, на що мене вистачило.

Попри всю її красу і приємний голос. Жити з такою людиною просто неможливо. Не люблю говорити про роботу, оскільки перебуваю я в лавах найнатуральнішого “офісного планктону”. Щоденний костюм, поголене до синяви обличчя, чергова посмішка і свіжа стрижка.

В іншому від нашого брата потрібно тільки вміти молоти язиком. І робити вигляд, що ти щось розумієш у таблицях, які спостерігаєш щодня на моніторі комп’ютера. Так, робота не запорошена порівняно з роботою будівельника або водія, скажімо, самоскида, але є в ній і свій стрес, і свої підводні камені.

Так от, щодня, повертаючись із роботи додому, я заставав одну й ту саму картину. Моя дружина валялася на дивані з телефоном у руках, на тлі верещав телевізор, а на кухні було шаром покати. Мені доводилося готувати самому або замовляти що-небудь у доставці.

Її таке життя повністю влаштовувало, адже ходити на роботу вона зовсім не хотіла, а робота по дому викликала в неї біль у животі, високу температуру і бог знає, що ще. Симптоми, схожі з тими, які виникають у мого п’ятирічного пасинка. Спочатку я не звертав уваги на лінь своєї молодої дружини.

Усе, що мене цікавило, це те, з ким вона може спілкуватися в Інтернеті, поки мене немає поруч. Я страшенно ревнував і навіть думав встановити у квартирі камеру, але вже через рік спільного життя мені було глибоко плювати на це.

Нехай хоч додому коханців водить, але хоча б кілька разів приготує мені вечерю. Почало складатися таке враження, ніби я член якогось культу, який живе своїм життям на роботі, а після приходу додому приносить дари своїй богині, статуї з телефоном у руках, встановленій просто на нашому дивані.

Я не жартую. У мене почало випадати волосся, я нервував і почувався дуже погано. Муки закінчилися, лише коли я набрався сміливості для серйозної розмови. Запитав у неї, чи знає вона, ким я працюю і скільки отримую на місяць. Відповідь була негативною.

Потім я запитав, коли вона думає виходити на роботу чи просто почати займатися домашніми справами. Замість відповіді вона запропонувала нам піти на пробіжку, адже вона тримає себе у формі, на відміну від мене. Її улюблена мантра, у шлюбі хтось має бути красивим, а хтось – приносити гроші.

Плювати їй на мої протести чи пропозиції. Навіть коли ми розлучилися, вона, як мені здається, ще довго не усвідомлювала, наскільки це було серйозно. В її розумінні це був лише черговий тест. Ось через півроку я приповзу до неї з вибаченнями, і вона мене пробачить, а потім усе буде як завжди.

До слова сказати, про дітей у нас не було навіть розмов. Вона якось згадувала, що не хоче псувати фігуру “ранніми пологами”. Нагадаю, їй на той момент було 28 років… І ось, тепер я з іншою жінкою та її сином. Зовсім інші емоції. У мене були деякі хвилювання, чи уживемося ми з хлопцем взагалі.

Або він поводитиметься як балувана дитина. Треба визнати, якийсь час він намагався, але навіть дитині не під силу сидіти в телефоні стільки, скільки сиділа моя колишня. І через якийсь час він сам пішов на контакт. Кохана ж поводилася як доросла людина, і мені було приємно допомагати їй у всьому.

Я з нею навіть готував, після того як я приходив із роботи. Допомагав, а не готував все один, як раніше. Загалом я можу зараз зізнатися, що тривалий час перебував у невіданні й дуже помилявся щодо жінок із дитиною від першого шлюбу. Я, до речі, не вважаю колишнього чоловіка коханої правим.

З іншого боку, ми тепер справжня і дружна сім’я, з величезними перспективами. Колишня ж, наскільки я знаю, жодних висновків для себе не зробила і живе тим самим життям, яким жила зі мною, тільки тепер уже у квартирі своїх батьків. Мені її не зрозуміти.

В іншому, думаю, кожен дивитиметься на мій випадок зі свого кута. Хтось зробить певні висновки і зрозуміє, що нічого поганого в жінках із дітьми немає. Хтось залишиться при своєму, як моя колишня. Усі ми різні і точки зору наші теж. Головне – не забувати думати головою і робити адекватні висновки, а там, дивись, життя саме тобі покаже, хто правий, а хто винен.

КІНЕЦЬ.