Нещодавно поведінка мого чоловіка стала нестерпною настільки, що вона призвела до переломного моменту.

Наші суперечки загострилися, коли він розкритикував мої навички домогосподарки і став наполягати на тому, що я маю займатися всім – від приготування до виховання дітей – крім роботи, через якісь “рівні обов’язки”.

Він виправдовувався тим, що йому потрібен відпочинок після роботи, і стверджував, що його фінансового внеску достатньо для життя нашої родини.

Він висміював ідею про те, щоб чоловіки займалися домашніми справами або проводили час із дітьми, побоюючись глузувань з боку однолітків.

До цієї суперечки я не звертала уваги на свою уявну неповноцінність як дружини і на те, що він покладає на мене непомірні обов’язки.

Він, напевно, колись присягнув собі не допомагати мені по господарству, пропонуючи приготований ним сніданок тільки раз на рік – на 8 Березня.

Він відмовлявся займатися вихованням наших дітей, вважаючи, що вони навчаться життєвим навичкам, як і він сам.

Його позиція випливає з розмови з сусідами, чиїм домашнім укладом він завжди захоплювався, не звертаючи уваги на жертви, які я принесла заради нашої сім’ї.

Наприклад, я працювала неповний робочий день, коли він втратив роботу, і поодинці доглядала наших хворих дітей. Змучена і недооцінена, я вирішила, що настав час розлучитися…

КІНЕЦЬ.